Все почалося з ВДНГ

Анна Назар’єва – радянська та російська акторка, що запам’яталася глядачам зокрема за такими відомими фільмами, як «Приморський бульвар», «Юність Петра», «Кримінальний талант». Анна часто приїздить до Одеси відпочити. Була вона і почесною гостею останнього Одеського міжнародного кінофестивалю, а сьогодні – нашої постійної кінорубрики.

– Анно, розкажіть про свою найпершу роль.

– У кіно я дебютувала ще зовсім маленькою дівчинкою – у чотири роки. Гуляла з батьками й бабусею по ВДНГ, і на мене звернула увагу асистентка режисера з кіностудії імені Горького. Вона сказала батькам: «А ви не хочете, щоб ваша дівчинка знялася в кіно?» Слава богу, що на сімейній раді батьки погодилися й привезли мене на кінопроби пригодницького фільму Юрія Швирьова «Вогненне дитинство». Мене вибрали на роль дочки комісара. 

Ну а далі пішло-поїхало. Я почала зніматися в дитячому кіножурналі «Єралаш», а також у дорослих картинах у невеликих ролях. 

– А Ви не думали про те, ким би могли стати, якби не та доленосна зустріч на ВДНГ?

– В дитинстві я мріяла про професію балерини або стюардеси, але батько, побачивши мене на кіноекрані, наполегливо порадив обрати професію акторки. І я ще школяркою стала вільною слухачкою ВДІКу, а навчав мене сам Сергій Аполлінарійович Герасимов. Це була унікальна людина, він обожнював усіх своїх студентів і кожному чим міг допомагав. Два рази на тиждень я вивчала танець, майстерність, мовлення та вокал. Провчившись чотири курси у Герасимова, знову все пройшла у Олексія Баталова. Вісім років! І це дуже добра школа. Така потрібна всім, хто хоче серйозно працювати в цій професії. 

– Цього року виповнилося 25 років фільмові «Приморський бульвар». Розкажіть про зйомки в ньому. 

– Це одна з найпам’ятніших для мене робіт. Та й одесити мене досі впізнають за нею. Іноді навіть називають Дашенькою, як мою героїню. А картина вийшла гарна й полюбилася глядачеві, тому навіть зараз її часто показують, і вона сприймається дуже жваво. А режисер Олександр Полинніков став моїм чоловіком. Але ми познайомилися набагато раніше, на кінопробах, коли мені було одинадцять років. І що цікаво, Олександр не затвердив мене на роль у своїй дитячій казці «Просто жах». «Гарна дівчинка, але нам не годиться, очі сумні», – сказав мій майбутній чоловік. А коли мені виповнилося п’ятнадцять, він усе-таки запросив мене на проби картини «Поживемо, побачимо». І цього разу затвердив. Олександр, незважаючи на всю свою строгість, дуже трепетно до мене ставився, багато допомагав у кадрі й за кадром, можна сказати, по-батьківськи настановляв. Пізніше, коли ми працювали над «Приморським бульваром», я, подорослішавши, стала звертати на нього увагу не тільки як на режисера, але й як на цікавого чоловіка, який, до речі, був старший за мене на 27 років. Зрештою він зробив мені пропозицію, а я вже була закохана й погодилася стати його дружиною.

– А з іншими героями любовного кінотрикутника з «...буль­вару» – Ольгою Кабо і Олександром Кузнецовим – Ви спілкуєтеся? 

– Знаєте, по стількох роках ми всі разом – я, Ольга й Олександр – уперше зустрілися саме в Одесі, коли цього року на кінофестивалі поза конкурсом був показаний «Приморський бульвар». Мене переповняли почуття, адже це було як повернення в молодість. Звичайно, всі вже змінилися зовні, але не внутрішньо. І Ольга, і Олександр – прекрасні актори, які відбулися сьогодні. Я стежила за їхньою кар’єрою й дуже рада, що вони домоглися великого успіху.

– Анно, не можу не запитати: Вас можна було побачити оголеною відразу в кількох картинах перебудовного радянського періоду. На такі ролі Ви погоджувалися відразу?

– Ви мене геть не здивували цим запитанням. Мене часто про це запитують. Я скажу, що працювала в кіно й для кіно, і нічого такого поза межами пристойності в цих картинах не було. Так, ще на самому початку перебудови 1985 року мене зняв у фільмі «Танцмайданчик» учень Герасимова Самсон Самсонов. Там був невеличкий «оголений» епізод, і як не дивно, навіть на ті часи багато які глядачі сприйняли це нормально. А от у школі через це в мене почалися проблеми. Уявляєте, мене навіть не прийняли до комсомолу. Ну а потім пішла хвиля еротичного радянського кіно, але в мене не було статусу акторки такого жанру. Я просто знялася в кількох таких епізодах іще у двох картинах свого чоловіка – «День кохання» і «Оголена в капелюсі». Цього потребували сценарії та ролі.

– У Вашій фільмографії, на мій погляд, дуже гідне місце посідає «Кримінальний талант». Як Ви сама оцінюєте цю роботу?

– Так, Ви влучили просто в точку. Журналісти мене не запитують про цю картину, а я її дуже люблю. Там дуже цікавий психологічний сюжет. Слідчий намагається зрозуміти злочинницю й навіть стає на її бік. Із художньої точки зору це дуже сильна робота. Мені пощастило, що режисер Сергій Сергійович Ашкеназі, який, до речі, народився в Одесі, запросив мене на роль подруги головної героїні, яку блискуче зіграла Олександра Захарова. Та й увесь акторський склад вражав – Олексій Жарков, Володимир Корєнев, Алла Будницька. Також знялися деякі учасники «Одеських джентльменів», які натоді вже прогриміли на всю країну: Олег Філімонов, Світлана Фабрикант і Яніслав Левінзон, із якими ми любо спілкувалися. Знімали в Ленінграді, причім у різних районах, тож побачила місто ізсередини. Воно справило на мене враження. Завжди охоче приїжджаю туди. 

На жаль, із цим фільмом у мене пов’язане й дещо сумне. Один із акторів, що зіграв молодого слідчого, – Ігор Нефьодов – за кілька років по виході картини наклав на себе руки. Це був чудовий актор і цікава людина. У нього були якісь сімейні проблеми, але що саме його штовхнуло на такий крок, я не знаю. Дуже шкода, що його більше немає.

– Анно, а яка у Вас найнещодавніша кіноробота? 

– Два роки тому знялася в багатосерійній картині «Вийти заміж за генерала» у симпатичній ролі начальниці пошти. Є ще пропозиції, але поки що розмірковую. У будь-якому разі продовжуватиму свою кінокар’єру. Це те, чим я займаюся ціле життя, і мені це добре вдається. Звичайно, хотілося б іще зніматися у великих і серйозних ролях. Охоче попрацювала б і на Одеській кіностудії. Мені відомо, що вона переживає не найкращі часи, але вірю, що тут іще зніматимуть гарне кіно. Якщо пощастить і запросять у новий фільм, то без вагань погоджуся, тим більше що я завжди використовую будь-яку можливість, щоб приїхати до вашого прекрасного міста. 

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті