Одеський «Чорноморець» уперше за всю свою історію не тільки потрапив до групового етапу Ліги Європи, але й вийшов до 1/16 фіналу турніру. У внутрішньому чемпіонаті команда впевнено посідає п'ятий рядок у турнірній таблиці, а також продовжує виступи в Кубку України.
Пропонуємо читачам інтерв'ю з головним тренером команди Романом Григорчуком.
– Романе Йосиповичу, якщо повернутися до початку сезону, Ви припускали, що доможетеся таких успіхів?
– Прогнозів намагаюся не робити, а дивлюся на речі суто з професійної точки зору. Говорити самими емоціями немає сенсу. Хотів би подякувати як керівництву клубу, так і всім хлопцям без винятку.
Команда довго не виступала в Європі. І футболісти, і вболівальники вже встигли скучити за міжнародними матчами. Ледь більше двох років тому ми стали грати на новому суперсучасному стадіоні. Такий спортивний об'єкт просто повинен був прийняти матчі європейського рівня. Ми – керівництво, тренерський штаб, футболісти – зробили все можливе, щоб до Одеси повернувся європейський футбол. Ми справді щасливі, що досягли цієї мети.
– А як Ви оцінювали шанси на вихід із групи, довідавшись про команди, що потрапили Вам у суперники?
– Після жеребкування я говорив, що всі наші суперники в групі приблизно рівні – і хорватське «Динамо», і болгарський «Лудогорец», але при цьому невелику перевагу все-таки віддавав досвідченому голландському «ПСВ Ейндховен». До речі, я не знав, що собою конкретно являє «Лудогорец», а в підсумку болгари посіли перше місце в групі, підтвердивши закономірність, що в групових турнірах слабких суперників не буває і що кожен може піднести сюрприз.
– Як Ви пережили 90 хвилин останнього вирішального матчу за вихід із групи з «ПСВ»?
– Передусім переживав за те, щоб ми не допустили якихось фатальних помилок. У плині зустрічі багато аналізував і вносив корективи. Я знав, що буде важко. «ПСВ» грав цей матч дуже добре. Так, випали якісь гравці, але у них рівна команда, усі футболісти дуже швидкі й технічні. А я хотів максимально допомогти команді, тому емоції дещо відгородив від себе й був увесь у грі. Тільки після свистка відчув, що матч закінчився: ми виграли, і це була велика радість. Щоправда, при цьому відчував, що це ще не найбільша радість, яка може бути в житті. Але я був вичавлений як лимон.
– Ходили чутки, що Ви можете полишити команду після завершення першої половини сезону…
– Я вже не раз говорив, що міняти нічого не буду. Якщо є результат – навіщо?.. Чутки намагаюся не коментувати. Я в Одесі, ми дружно працюємо, розвиваємося. Якщо запропонують піти до клубу такого ж рівня, то не вбачаю сенсу. Але якщо це буде команда-«гранд», те я ладен розірвати контракт. Гадаю, багато хто розуміє, що так вчинити – це правильно.
– Романе Йосиповичу, Ви могли б підбити якийсь проміжний підсумок своєї діяльності на посаді головного тренера?
– Я ледь більше трьох років працюю в Одесі, тому, спираючись суто на факти й цифри, можу сказати, що команда домоглася солідного прогресу за цей час. Наші успіхи – результат злагодженої роботи абсолютно всіх ланок клубу. Підтвердилися багато речей, над якими я працював. Наприклад, спостерігав за футболістами, як можна грати через два дні на третій, як вони можуть відновитися. Я здобув безцінний досвід спостережень і висновків. Над цим я працював понад 10 років, ще звідколи тренував клуб із Латвії. Те, що ми зробили, – для мене найбільше досягнення, як для професійного тренера. Задоволений своїми підопічними – їхнім рівнем самовіддачі, націленості на боротьбу. Вони тішать тисячі вболівальників, а це і є найкраща нагорода. Я бачу у футболістів прагнення грати, викладатися на полі, домагатися високих результатів. Наше завдання – йти вгору крок за кроком.
До речі, користуючись нагодою, хотів би висловити вдячність нашим відданим уболівальникам. Левова частка сьогоднішніх успіхів команди залежить від них, адже при таких трибунах, які так активно переживають, просто неможливо грати абияк.
А взагалі моя мрія – зіграти в Лізі чемпіонів або тренувати збірну країни. Це, либонь, мрія будь-якого амбіційного тренера, і я – не виняток.
