Селище з рідкісною проблемою

За туристично-рекреаційним потенціалом Одеська область посідає одне з провідних місць в Україні. Особливим у регіоні є грязебальнеокліматичний курорт Сергіївка. Мальовниче селище з оздоровницями, густо засаджене рідкісними видами дерев і чагарників, привезених із Кишинівського ботанічного саду, розташований на північному березі Шаболатського (Будацького) лиману та відділений від Чорного моря вузькою піщаною косою.

Максимальна ширина піщаної Будацької коси, яку на чорноморському узбережжі називають унікальним природним утворенням, часом сягає 150 метрів. З огляду на такий географічний ексклюзив є звичай говорити, що Сергіївка – унікальне місце, де коктейль помірного степового різнотрав’я «міцно збитий» з морським бризом.

Морський пляж з’єднаний із курортною Сергіївкою пішоходно-автомобільним мостом. За даною ознакою маленьке селище є в Україні єдиним населеним пунктом, на балансі якого утримується кілометровий бетонний міст, що з’єднує материковий берег із морською косою. Із цієї ж виняткової причини наявна для Сергіївки проблема теж є рідкісною складністю.

Залізобетонний міст здано в експлуатацію 1972 року. Це були часи, коли всій південній території області приділялася стратегічна роль військово-транспортного вузла. Морський десант у разі потреби за допомогою даного військово-стратегічного об’єкта могли оперативно перекинути на «велику землю» для подальших бойових операцій.

Місцеві жителі згадують, як гамірно проходили випробування міцності споруди. Міст «штурмували» чотири танки «Т-34», по кілька годин, що рухалися по ньому в реверсивному режимі на відстані тридцять метрів один від одного. 

Але не тільки для ратних справ будувався міст. Він набув і мирного, цивільного, призначення. За наступні сорок із лишком років на золоті пляжі Будацької коси діставалися по мосту або на маломісних катерах, що курсують через лиман.

 У цей час великі складнощі виникли за обома напрямами. Пасажирські судна, на яких перевозять відпочиваючих дітей на морські пляжі, багато в чому не відповідають технічним вимогам. Згідно з приписами Головної державної інспекції з безпеки судноплавства, використовувати такі судна періодично забороняють. У такому разі діти стрункими колонами крокують на пляж по мосту. А він, постарівши від часу, перебуває серед найгостріших проблем Сергіївки. 

Серйозні ремонти за минулі десятиліття тут не проводилися. Об’єкт залишається непід’ємним для селищного бюджету. Пересування в період літнього транспортного навантаження, яке істотно зростає, тут стає вкрай небезпечним. Залізобетонні опори в деяких місцях втратили зв’язки, подекуди міст буквально висить у повітрі. Те, що під колесами авто, назвати асфальтним покриттям не можна. До того ж воно у вибоїнах – як після багатогодинного бомбування.

Щоб захистити зруйнований міст від літнього навантаження, у Сергіївській селищній раді ухвалюються сесійні рішення щодо безпеки дорожнього руху на її території. Улітку в години пік (чотири інтервали) рух автотранспорту в обох напрямах заборонений і перекривається спеціальним шлагбаумом. Машини залишають на безплатній стоянці поруч. Рух габаритного транспорту по мосту взагалі заборонений. У решту денного часу, з метою обмеження руху легкових автомобілів, водіям пропонується оплатити проїзд у розмірі 20 гривень. Але навіть при таких комерційних умовах постійний рух тут не припиняється.

Минулого літа місцеві підприємці, що працюють на косі, запропонували мені оглянути міст ізнизу з човна. Довелося переконатися на власні очі, як частина металоконструкцій, зруйнована агресивним водним середовищем, буквально висить у повітрі. А більшість підтримуючих паль оголені до арматур. І таке становище загрожує вкрай неприємними результатами. Кожен черговий рух транспортних засобів може виявитися останнім випробуванням для неміцних поржавілих конструкцій.

– Питання щодо Сергіївського мосту – другорядне! – Приб­лизно так мені неодноразово відповідали чиновники різних рівнів. 

Запропонувавши тривіальне запитання одному з нещодавніх перших посадовців області, нарешті почула остаточний вирок:

– Головна причина – нестача бюджетних грошей.

Як стверджує Сергіївський селищний голова Олександр Шелестенко, для капітального ремонту мосту потрібні величезні кошти, яких у селищної ради, зрозуміло, немає.

– Тільки проектна документація з реконструкції мосту обійдеться в 600-800 тисяч гривень. Для бюджетної Сергіївки це непід’ємні гроші, – говорить він. – Спроби передати міст у держвласність успіхом не увінчалися: він втратив своє стратегічне значення. Але слід розуміти, що від існування мосту прямо залежить життя селища, матеріальне забезпечення частини його жителів. Тільки завдяки курортному сезону багато які сергіївці можуть істотно підкріпити свій сімейний бюджет. Без мосту у Сергіївки сумнівне майбутнє. 

Серед найактуальніших проблем для розвитку курортних перспектив Сергіївки Олександр Шелестенко також називає відсутність газифікації, незадовільний стан доріг і мосту через Будацький лиман, на реконструкцію якого потрібні багатомільйонні кошти.

Незадовго до Нового року в Білгород-Дністровській РДА відбулася колегія, на якій укотре прозвучало наболіле питання про оперативну необхідність комплексного розвитку Будацької коси. Підрахунки фахівців свідчать, що реально в даній курортній зоні може оздоровитися понад 900 тисяч чоловік. А це близько 70% нинішнього населення області, крім обласного центру. На колегії йшлося про розробку генплану реконструкції Будацької коси, створення та розвиток єдиної інфраструктури будівництва комунікацій і автодороги по всій її території.

Для маленької курортної Сергіївки це реальний проблиск надії.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті