Як відомо, легендарний маршал Перемоги Георгій Костянтинович Жуков має до Одеси безпосередній стосунок. Пропонуємо читачам невелику прогулянку центром міста, так би мовити, по «жуковських місцях». Подивимося, де Жуков жив, працював, бував.
Заслання
Маршал опинився в Одесі не випадково. З 1946-го по 1948 рік чотириразовий Герой Радянського Союзу командував Одеським військовим округом. За територією округ був набагато більшим за теперішню область, тож господарство командувачеві дісталося чимале. Але це до речі. А по суті призначення Жукова на цю посаду було засланням. На початку 1946 року Сталін інсценував розкриття змови, яку буцімто готували військовики. У справі фігурували прізвища 75 чоловік. На час відправлення видатного воєначальіника до Одеси 74 з них були арештовані.
Сталін, очевидно побоявшись, що арешт популярного в народі полководця викличе нездорові розмови, вирішив відправити його подалі від Москви.
Довідавшись, що до Одеси їде Жуков, городяни вирішили влаштувати йому пишну зустріч. За свідченням очевидця, «на тротуарах вулиць зустрічальники не поміщалися, вони виплеснулися на узбіччя, а проїжджа частина вже вся була вистелена квітами, мовби суцільною килимовою доріжкою, по якій мав рухатися улюблений маршал».
Проте так і не дочекалися. За спеціальним наказом поїзд зупинився біля Одеси й далі Жуков діставався на двох машинах, які він особисто привіз із Німеччини. Кажуть, одна з них (броньований «мерседес») належала головному пропагандистові Третього рейху Йозефу Геббельсу.
Тепер тут дитячий садок
Вулиця Дворянська, №23. Зараз тут дитячий садок. А в 1946-1948 рр. у цьому будинку жив Жуков. Дехто знає, що в той період він зі своїх особистих заощаджень фінансував будівництво дитячого садка й домагався, щоб офіцери перебралися з наметових таборів до впорядкованого житла.
Запитуємо в перехожих, чи знають вони, що в цьому будинку жив Георгій Жуков. Відповіді – «Ні», або вигуки: «Ах, так, ось і меморіальна табличка!» Сам будинок – нічим не примітний особняк кінця XIX століття. Історія навіть не зберегла прізвища його архітектора для нащадків.
Цікаво, що серед Жукових, пов’язаних з Одесою, – не тільки Георгій Костянтинович. Був іще віце-адмірал Гавриїл Васильович Жуков, з 19 серпня 1941 року – командувач Одеського оборонного району.
Запитуємо бабусю, що поважно прогулюється з собачкою, чи пам’ятає вона про перебування маршала в місті.
– Пам’ятаю. Після війни до нас часто підселяли військовиків, офіцерів. Тоді з житловою площею були проблеми. Може, й бачила Жукова, всі вони на одне лице – підтягнуті, засмаглі, часто в шрамах, ті, хто з війни прийшов, – говорить літня одеситка.
Побачити Жукова в місті було великою рідкістю. Основний час він проводив у частинах, де вимогливо інспектував вишкіл солдатів та офіцерів. Міг приїхати і, побачивши невпорядкованість побуту особового складу, віддати командирові полку наказ побудувати добротну їдальню за два тижні, а міг і розжалувати за недбайливість.
На роботу до штабу округу Жукову ходити далеко не доводилося, бо той ташувався на вул. Новосельського в будинку номер 64. Зараз це гуртожиток Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Досить похмурий будинок, із яким пов’язані різні історії, що стали легендами.
Важкі стіни цього будинку були пофарбовані в сірий колір, від масивних кованих ґрат на вікнах віяло середньовіччям. Тут у громадянську війну були страчені більшовицькі підпільники на чолі з Хворостіним. До цього протягом двадцяти років чотириповерховий масивний особняк був «будинком окремих кімнат», чимось на зразок наших сучасних готелів з двома зірками або подібних пансіонатів. На будинку по вул. Новосельського також встановлено меморіальну плиту, що підтверджує перебування в його стінах радянського воєначальника.
