На Приморському бульварі в Одесі задивився у неозору широчінь будинок № 6. Меморіальна дошка на його фасаді свідчить, що тут 90 років тому народився в родині моряка один з найталановитіших письменників нашого міста Іван Іванович Рядченко. До речі, меморіальний знак був установлений багато в чому завдяки старанням і турботам теж письменника і моряка, вірного друга Івана Рядченка – Мурата Михайловича Базоєва

У шкільні роки Іван Рядченко був громадським активістом, здібності керівника проявилися у нього рано. Спочатку очолював піонерський загін, потім обирався членом комсомольського бюро школи. Війну закінчив начальником штабу батальйону.

Інтерес до творчості пробудився в нього у підлітковому віці. Вірші й невеликі п'єси писав з 14 років.

За відпущені Богом 73 роки земного життя (1924 – 1997) Іван Іванович встиг зробити чимало. Головний підсумок – за піввіку творчої діяльності опубліковано кілька десятків книжок – серед них 38 поетичних збірок. А ще роман «Запрошення до пекла», п'єса «Капітани не знають спокою» (у співавторстві), сценарії художніх фільмів «Координати невідомі», «Якщо є вітрила», документально-художній фільм «Слово про Україну». Тема любові до рідного краю, України пронизує всю творчість письменника. Згадаємо його вірш, присвячений Тарасу Шевченку:

Святыня наша, тихий Канев,

ты потрясаешь нас, как гром.

Здесь, думой очи затуманив,

Кобзарь гуляет над Днепром.

Стоят почтительные внуки,

придя за мудростью сюда.

Молчит под кручей у излуки

благоговейная вода.

Легко и трепетно до дрожи!

И даже белый пароход,

чтоб дум поэта не тревожить,

как бы на цыпочках идет.

Після війни закінчив філологічний факультет Львівського університету ім. Івана Франка. Там же, у Львові, вийшла і перша книжка віршів. «Прапор над ратушею» (1949 р.). Рік по тому, уже із другою книжкою «Дороги миру» був прийнятий до Спілки письменників СРСР.

Повернувшись до рідної Одеси, Іван Рядченко плавав першим помічником капітана на суднах Чорноморського паро­плавства, працював головним редактором Одеської кіностудії ім. О. Довженка. Багато років очолював правління Одеської обласної організації Спілки письменників. Тут я хотів би підкреслити один момент. Іван Рядченко був дуже уважним до творчості молодих авторів. Запрошував брати участь у роботі літературної студії при письменницькій організації, на обговорення книжок письменників, на відкриті збори. Тодішня творча молодь вчилася у Івана Івановича Рядченка шанобливо ставитися один до одного, цінувати написане і старшими письменниками, і ровесниками. У керівника письменницької організації був дар вгадувати здібності молодого автора, його творчий потенціал. Так, наприклад, коли майже одночасно у видавництві «Маяк» вийшло десь півтора десятка збірок молодих поетів трьох областей, Іван Іванович одразу ж відзначив вірші Тараса Федюка (нинішнього лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка), Володимира Гараніна, Василя Сагайдака, Станіслава Конака та інших. І він не помилився.

…Навесні 1997 року керівництво Оде­ського припортового заводу звернулося до Івана Івановича Рядченка із проханням написати до 20-річного ювілею підприємства віршовану хроніку про життя трудового колективу.

Одеський письменник неодноразово бував на заводі, знав багатьох трудівників. Тому погодився. 2 червня 1997 року був підписаний договір з адміністрацією, профкомом і автором. Іван Рядченко повинен був здати рукопис не пізніше 15 вересня 1997 року. Але роботу він виконати не встиг – наступного ранку перестало битися серце письменника.

У день підписання договору Іван Іванович подарував заводській бібліотеці свої книжки «Полювання на гігантів», «Східцями хисткого трапу», «Прочитай себе» – останнє прижиттєве видання.

Газета Одеського припортового заводу «Заводський вісник» № 7 відгукнулася на повідомлення про відхід письменника у світ інший.

«…Пішов з життя чоловік великої душі, неабиякого таланту, світла пам'ять про якого назавжди збережеться в серцях тих, хто його знав, поважав, читав».

Поряд із щирими словами в газеті були надруковані вірші про кохання. Їх взяли із книжки «Прочитай себе», останньої книжки, яку готував сам автор:

Чтобы в сердце отразиться,

и оставить след,

свет звезды ко мне стремится

миллионы лет.

Вот цена за право сниться,

Подвигом маня…

А тебе – поднять ресницы,

глянуть на меня!

Мене не зрозуміють ті читачі, які знають книжки Івана Рядченка «Всупереч війні», «Спадкоємці Перемоги», «Доки на світі є війна», «Усі болі століття», «Сувора вахта», якщо я обійду мовчанням тему військової звитяги в книжках Івана Рядченка.

Багато віршів Івана Рядченка за час свого творчого життя замали ніби власні біографії. Згадаємо хоча б «У день закінчення війни». У цьому вірші авторові вдалося передати настрій людини, яка дочекалася Перемоги. Вірш був включений до книжки «Назустріч штормам», за яку автор одержав першу премію і золоту медаль на Всесвітньому фестивалі молоді та студентів у Москві.

Кілька слів про цикл «Святі відлуння собору». Поява його пов'язана з відродженням зруйнованого у 30-ті роки минулого століття кафедрального Спасо-Преображенського собору.

– Відновлення собору, якому зараз радіють усі жителі Одеси, значиме для всієї родини Рядченків, – говорить дружина письменника Нінель Рядченко. – У цьо­му соборі був хрещений майбутній поет. Ніколи не забуду, з яким душевним болем мені розповідала мама Івана Івановича – Олена Володимирівна про чорні дні…

До речі, бойовий офіцер Іван Рядченко познайомився зі своєю майбутньою дружиною у Львові. У 1952 році у них народився син Сергій. Подружжя разом прожило 48 років.

На початку цих нотаток ми згадували про величезну творчу працездатність Івана Рядченка. І працював він до останнього дня не заради грошей. Швидше за все, було поставлено надзавдання:

Пускай глупцы твердят: чудес нет!

Но и тебе подвластен миг.

Лишь то ушедшее воскреснет,

Что сотворил ты для других.

Після 1997 року в Одесі та області не забуто ім'я письменника Івана Рядченка. Як уже згадувалося, відкрита меморіальна дошка на Приморському бульварі, облдержадміністрація заснувала премію імені Івана Рядченка за двома номінаціями, – літературна творчість і популяризація найкращих досягнень сучасної літератури. За рішенням обласної Ради миру на території Свято-Архангело-Михайлівського жіночого монастиря посаджена алея на спомин про активних діячів миротворчого руху. На одній з табличок – ім'я Івана Рядченка.

Ім'я Івана Рядченка присвоєно центральній бібліотеці міста Іллічівська. З колективом цієї бібліотеки у Івана Івановича була багаторічна дружба з часів будівництва порту.