Вальс «Амурські хвилі» був дуже популярний і в царській Росії, і в Радянському Союзі. У принципі він залишається таким посьогодні. А написав його Макс Кюсс, свого часу – капельмейстер 11-го Східно-Сибірського полку. Зараз мелодією цього твору звучать позивні деяких далекосхідних і східносибірських радіостанцій та телеканалів. Крім того, під цю музику рушає в путь Далекосхідний експрес «Океан» із Хабаровська до Владивостока.
Автор легендарного вальсу народився 140 років тому в Одесі. Музичні здібності стали проявлятися у хлопчика з дитинства. Якийсь час він навіть брав приватні уроки гри на скрипці. Але через два роки, у зв’язку з тяжким фінансовим становищем у родині, йому довелося відмовитися від цієї розкоші. Макс вступає до музичної команди і вперше надягає військову форму. Його талант знаходить своє застосування та розвиток у музичних командах військових частин. Він самотужки навчається грати на кларнеті та інших інструментах. Якийсь час навчається в музичному училищі, але знов-таки брак коштів змушує його облишити навчання.
У 1903 році Макс Кюсс призивається на дійсну військову службу і призначається капельмейстером уже згадуваного 11-го Східно-Сибірського полку у Владивостоку. Незвичайна природа, безкрайній Тихий океан, піднесені почуття до красуні та громадської діячки «Владивостокського товариства допомоги потерпілим на війні нижнім чинам та їхнім родинам» Віри Кириленко вилилися в музичний твір, який прославив композитора.
Протягом декількох років Макс Кюсс обіймав різні посади в царській армії, брав участь у Першій світовій війні у складі 5-ї Донської козацької дивізії та окремого батальйону георгіївських кавалерів. Після революції – капельмейстер в оркестрах Червоної Армії, ОДПУ та міліції. Не варто дивуватися такій зміні «роботодавців». Макс Кюсс усе своє життя був досить далекий від політики. Це знайшло своє відображення в характеристиці, яку на нього дали при звільненні з посади командира музичного взводу Кремлівської роти почесної варти.
«Товариш Кюсс із великими музичними пізнаннями, свою справу любить і знає добре. У знанні музичної справи до підлеглих вимогливий. Як адміністратор слабкий. З музикантами буває іноді грубий, що пояснюється дратівливістю у зв’язку з похилим віком. Політично відсталий і щодо цього працює над собою недостатньо. Як фахівець призначенню своєму цілком відповідає».
Протягом 1930 років він активно працює та створює низку нових творів: музику до танцю «Дирижабль», вальси «Мої мрії», «Сумні думи», «Королева екрану» (присвячений пам’яті акторки німого кіно Віри Холодної), танго «Ніч у Бразилії» та марш «Вітання республіці». Загалом близько 300 творів.
Звільнившись із армії, композитор приїжджає до рідної Одеси, де не полишає музичної ниви. Він стає керівником аматорських оркестрів воєнізованої охорони, заводу
ім. Жовтневої революції та клубу трамвайників.
Можливо, що літній чоловік мирно дожив би свій вік, порадувавши ще не одним твором і передавши свій півстолітній досвід молодим музикантам. Але прийшла війна. 67-річний хворий Макс Кюсс не зумів евакуюватися з обложеної Одеси. Через етнічну приналежність він поділив сумну долю багатьох тисяч євреїв, що померли в одеському гетто в тяжку зиму 1941-1942 років.
Пам’ять про музиканта, автора легендарного вальсу недавно увічнена. На будинку за адресою вул. Катерининська, 2, де Макс Кюсс жив з 1922-го по 1941 рік, було встановлено меморіальну дошку.
