Беручи участь в Умансько-Ботошанській операції у складі 5-ї Української армії,
214-та Червонопрапорна Кременчуцько-Олександрійська орденів Суворова і Богдана Хмельницького стрілецька дивізія у березні 1944 року успішно форсувала Південний Буг, а 31 березня разом з іншими військовими з’єднаннями визволила Ананьїв.
Поповнивши свої ряди ананьївцями, дивізія на початку квітня форсувала Дністер і зайняла на правому березі плацдарм, який здобув назву Пугочено-Шерпенський (за назвою молдавських сіл). Кількаразовими контратаками німці намагалися відкинути наші війська, але це їм не вдалося. Бійці непохитно оборонялися до кінця травня 1944 року. Потім дивізію замінили інші частини, бо був отриманий наказ командувача фронту маршала Р. Малиновського передислокуватися в район північніше румунського міста Ясси. Оскільки частина Одеської області, Кишинів і більша частина Молдавії ще утримувалися німцями, ми знову переправилися на лівий берег Дністра і зробили похідний марш північніше м. Бельці. Там, знову перейшовши на правий дністровський берег, рушили у бік Ясс.
Ішли вночі, а вдень відсипалися в ярах або невеликих лісових масивах. За ніч необхідно було пройти 30 – 35 кілометрів. Іти пішки з повною викладкою (зброєю, боєкомплектом) було дуже важко. Американські черевики з товстою негнучкою підошвою на ступнях натирали криваві пухирі. Від піднятого пилу важко дихалося, долала страшна втома, але ніхто не нив, не висловлював своє невдоволення. Деяким щасливцям вдавалося поспати на ходу й навіть бачити короткі сни.
У встановлений термін дивізія прибула на зазначені позиції. Розвідникам було поставлено завдання продовжити вивчення німецької мови й військової термінології румунською мовою. Заняття починалися вранці і тривали до пізнього вечора.
На початку серпня 1944 року командир дивізії Герой Радянського Союзу генерал-майор Георгій Жуков наказав командирові розвідроти капітанові В. Зарубіну протягом трьох діб взяти «язика». При цьому він сказав: «Ти обов’язково включи до складу розвідгрупи одеситів». Так він називав не лише корінних жителів міста, але й розвідників з Одеської області. Особливо прихильно він ставився до нас, ананьївців. Одразу після нашої участі в боях на плацдармі за Дністер він взяв своїми «охоронцями» ананьївців Олександра Андріянова і Петра Чередниченка.
Розвідгрупу під командуванням лейтенанта П’ятова укомплектували уродженцями славетного Ананьєва Володимиром Діановим і Григорієм Челаком, третій був татарин Набіулла Сайфіулін з Новосибірська. До групи забезпечення були призначені автор цих рядків, харків’янин Семен Колесник і грузин З. Кавджерадзе.
Протягом двох діб розвідники вивчали позиції німців з метою вибору об’єкта – «язика», які окопалися уздовж високого схилу в районі села Кишкарень-векь. Нас розділяла нейтральна смуга, до якої потрібно повзти метрів 300 – 350. Значна її частина була заболочена, місцями заросла очеретом – колись тут була річка. Біля підніжжя висотки било джерело, оточене високим чагарником. І як тільки розвиднювалося, до джерела приходив німець із великою посудиною й набирав воду. Коли про це доповіли командирові роти капітанові В. Зарубіну, він заявив: «Брати язика-водоноса».
Після півночі розвідувальна група, успішно подолавши нейтральну смугу, засіла в чагарнику. Кожен розвідник молив Бога, щоб німець обов’язково прийшов по воду. На світанку до джерела прийшли два німці – один з термосом і автоматом на плечі, а другий – з автоматом на грудях. Лейтенант Олександр П’ятов умовними знаками наказав Володимиру Діанову і Григорію Челаку брати німця з термосом, а Набіуллі Сайфіуліну і Семену Колеснику – напасти на другого. В одну мить у водоноса в роті опинилася його ж пілотка, а на ньому сидів В. Діанов і допомагав Г. Челаку в’язати німцеві руки. У цей же час на другого фриця кинулися С. Колесник і
Н. Сайфіулін, який з переляку приклав палець до губів, що, мабуть, означало: тихо, а то оборона відкриє вогонь.
Розвідгрупа благополучно повернулася в розташування роти. Цього дня німецькі офіцери залишилися без ранкової кави, а ми, виконавши завдання, напилися джерельної води й одержали подяку від командира дивізії.
Обидва «язики» дали цінні відомості про оборону ворога, про передислокацію деяких частин під Кишинів, де німці чекали нашого наступу, а також про те, що їхнє командування не довіряє румунам, тому в румунські частини, що обороняють Ясси, включаються від роти до батальйону німців. Ці відомості згодом були враховані нашим командуванням при здійсненні Яссько-Кишинівської операції.
