Бойового духу радянським бійцям у 1944 році було не позичати. Вони визволяли свою Батьківщину від загарбників. Але їм протистояв не слабкий супротивник, а досвідчений, хоча й битий у багатьох сутичках, ворог. Тому на бойовищі одним із важливих чинників перемоги наших військ стала перевага в озброєнні.
Ми їх бачили в кіно…
Найпоширенішою стрілецькою зброєю навесні 1944 року був пістолет-кулемет системи Шпагіна (ПКШ). Простий в обслуговуванні ПКШ виробляли кустарним способом навіть у партизанських загонах. У розвідників були популярні легші пістолет-кулемети системи Судаєва (ПКС). Як і раніше, у військах використовувалися гвинтівки зразка 1891/1930, «мосінки». Їх часто переробляли на снайперські. Існував і вкорочений кавалерійський варіант. На озброєнні наших солдатів була гвинтівка СВТ-40. Особистою зброєю офіцерів був пістолет ТТ або револьвер системи «наган».
Артилерійський парк Червоної Армії був як ніколи повно представлений саме на завершальному етапі війни. Якщо в 1941-1942 роках щільність вогню на основних ділянках наступу становила 70-80 гармат на кілометр фронту, то 1943 року вона зросла до 130-200, 1944-го – до 150-200, а 1945-го – до 250-300 гармат. При цьому німці майже вдвічі програвали щодо щільності концентрації артилерії, довівши її до максимуму 1943 року в період битви на Курській дузі (114 гармат на кілометр фронту).
На підступах до Одеси наші артилеристи вражали ворога з 45-міліметрових протитанкових гармат – знаменитих «сорокап’яток», 57-міліметрових протитанкових гармат, 76-міліметрових дивізіонних гармат зразка 1942 року (ЗІС-3), 76-міліметрових полкових гармат зразка 1943 року. Потужніші гармати застосовувалися для знищення живої сили супротивника й довгочасних оборонних споруд. Тут із гарного боку себе показали 122-міліметрові та 152-міліметрові гаубиці, 100-міліметрові та 122-міліметрові гармати, які своїми протитанковими бронебійними снарядами могли знести башту «тигрові» або «пантері».
При визволенні Одеської області широко застосовувалися танки і САУ (самохідні артилерійські установки). На фотографії нічної атаки на ст. Роздільна добре видно танки Т-34. «Тридцятьчетвірки» пройшли всю війну від 22 червня 1941 року до переможного травня 1945 року. Середній вагою танк був здатний нарівні боротися з найважчими машинами супротивника. Для серйозніших боїв і підтримки піхоти під час штурму довгочасних укріплених точок застосовувалися важкі танки КВ-1 і КВ-2, а також самохідні артилерійські установки – СУ-76, СУ-100, ІСУ-152.
Пам’ять у металі
В Одесі є кілька місць, де розміщено військову техніку, що брала участь у визволенні міста і краю. Так, на меморіалі 411-ї батареї можна побачити уславлений танк Т-34-85 і потужну самохідку СУ-100, біля Військово-історичного музею Південного оперативного командування також стоїть «тридцятьчетвірка». Її ж зразки в різних модифікаціях стали найпопулярнішими пам’ятниками в містах і селах області – у Біляївці, Березівці, Болграді, Ізмаїлі, с. Котовському Березівського району.
