Штрихи до портрета маршала Малиновського
Його ім'я відоме, либонь, кожному одеситові. Холодної весни 1944 року Родіон Малиновський, будучи у званні генерал-полковника на посаді командувача 3-го Українського фронту визволяв рідне місто. Саме завдяки рішучим діям полководця ворогові не вдалося знищити Одесу. Причім комфронту заборонив використовувати важку артилерію під час штурму.
Мало хто міг уявити собі, що хлопець, який пішов добровольцем до лав іще Російської імператорської армії грозового 1914 року, стане вмілим і рішучим командиром. Чого тільки не було в житті Родіона Малиновського! У 1915-му молодий солдат одержує свою першу нагороду – Георгіївський хрест за хоробрість. У боях Малиновський був поранений. Після лікування його направляють у складі експедиційного корпусу російської армії до Франції. Там Малиновський одержує нові нагороди – два військові французькі хрести. До серпня 1919 року майбутній маршал воював у складі Іноземного легіону, а пізніше морем повернувся до охопленої громадянською війною Росії. Тільки щасливим випадком його не розстріляли більшовики. У царській військовій формі, з іноземними нагородами на грудях, він не вселяв довіри нової влади.
Зі спогадів М.С. Хрущова: «Малиновський розповідав мені й про інші події своєї біографії. «Дуже, – каже, – тяжіло наді мною, що я перебував у складі експедиційного корпусу». Зараз я не можу точно пригадати, що він мені розповідав, але знаю з історії, що цей корпус із великими труднощами повертався до Росії. Здається, його послали звідти так, щоб його солдати потрапили на територію, яку займали білі. Малиновський пройшов довгий шлях перш ніж опинився в Червоній Армії. Даний епізод важливий для розуміння духу сталінського часу. Над Малиновським висіло як дамоклів меч обвинувачення, що він був у складі експедиційного корпусу у Франції й на території, зайнятій білими, перед тим як вступив до Червоної Армії».
Проте саме полковник Малиновський був відправлений військовим радником від СРСР під час громадянської війни в Іспанії до стану республіканців.
Під час Великої Вітчизняної війни Р.Я. Малиновський командував відповідно корпусом, армією та фронтом, щоразу проявляючи чималі організаторські здібності. 1944 рік він зустрів на посаді командувача Третього Українського фронту. Війська визволяли лівобережну Україну і крок за кроком наближалися до рідного міста Родіона Яковича.
Малиновський іноді не наказував, а просив своїх підлеглих. Так було й у боях за Одесу. Ось що він писав до командира кінно-механізованого корпусу І. Плієва: «Іссо Олександровичу! Прошу Вас, не наказую, а прошу, дуже прошу захопити у справності водонасосну станцію в Біляївці – не дати ворогу можливості її знищити. Малиновський 4.04.1944. 16 година 00 хвилин». Бійці генерала Плієва з честю виконали прохання Малиновського.
28 квітня 1944 року, після блискуче проведеної Одеської наступальної операції, Родіону Яковичу присвоюється звання генерала армії.
У вересні 1944 року полководець був удостоєний найвищого звання – Маршала Радянського Союзу. Незабаром війська 2-го Українського фронту під командуванням Малиновського змусили вийти з війни Румунію, потім дощенту розгромили супротивника в Дебреценській операції й вийшли до столиці Угорщини Будапешта.
Війна не скінчилася для Родіона Яковича Малиновського 9 травня. Його було переведено на Далекий Схід на посаду командувача Забайкальського фронту, який довершив розгром японських військ у Маньчжурії. За цю операцію нашому землякові було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У повоєнні роки маршал обіймав різні пости. Командував військами Далекосхідного військового округу, з березня 1956 року став заступником міністра оборони СРСР Г.К. Жукова. З жовтня 1957 року й до самої смерті обіймав посаду міністра оборони СРСР. Помер у Москві 31 березня 1967 року.
У рідному місті полководця свято шанують пам'ять про нього. Цікаво, що з 1946 по 1948 рік вулиця Мала Арнаутська носила ім'я Маршала Малиновського. А нинішню вулицю було названо на честь видатного одесита вже по його смерті, у грудні 1967 року.
Пам'ятник двічі Героєві Радянського Союзу Р.Я. Малиновському був встановлений до двадцятиріччя Перемоги у Великій Вітчизняній війні на перетині вулиці Преображенської та провулка Некрасова.
