35 років тому на екрани СРСР вийшов трисерійний музичний пригодницький телефільм «Д'Артаньян і три мушкетери», знятий на Одеській кіностудії.
Поставив картину вже досить відомий тоді 44-річний Георгій Юнгвальд-Хількевич (нині живе в Москві), на рахунку якого були такі фільми, як «Формула райдуги» та «Небезпечні гастролі». Але всесоюзну славу та любов глядачів режисерові принесли саме «Мушкетери». Картина ввійшла до класики радянського кінематографу, зробивши виконавця головної ролі Михайла Боярського кумиром мільйонів телеглядачів. До речі, вже після розпаду Радянського Союзу Юнгвальд-Хількевич зняв три продовження історій про мушкетерів, але здобути таку популярність, як дебютна картина, вони не змогли.
Ось що режисер розповів про свій найвідоміший кінопроект:
– Зараз неможливо згадати всю кількість літератури, прочитаної мною при підготовці до зйомок. Це була колосальна праця. Було піднято цілий банк інформації. Я вліз в епоху – у традиції, звичаї, манери. Знаходив літературу, у якій описувалося, як і що їли, як розмовляли… аж до того, скільки разів мили руки, у що гралися діти, який вигляд мали паризькі вулиці, що люди носили. Я довідався все про різні суспільні стани. Другий план фільму був зроблений точно за описами мандрівників і сучасників. Адже всі ці люди існували насправді. Картина мала бути дуже достовірною. А коли я почав знімати, то був упевнений тільки у двох речах: що Людовіка XIII гратиме Табаков, а Анну Австрійську – Аліса Фрейндліх.
Згадує Маргарита Терехова (Леді Вінтер):
– У цій ролі мала зніматися зовсім інша акторка, і я про це чула. Я, звичайно, знала Юнгвальд-Хількевича. Знала, що в нього були дуже цікаві фільми. І завжди дуже різні. Він взагалі незвичайна людина. Юнгвальд-Хількевич – Георгій, але друзі його чомусь кличуть Юрою. Ще я знала, що Юра – з Ташкента. Коли я виїхала з Ташкента, мені було вісімнадцять. І хоча ми й були сусідами, наші дороги через різницю у віці жодного разу там не перетнулися. Коли ми з ним познайомилися, він був уже помітною особою. Дуже гарним чоловіком. Мене запросили до нього на проби 1969 року, на фільм «Небезпечні гастролі». Приїхала до Одеси, відзнялася у пробах. А потім мені прийшов дуже смішний лист. Я навіть його текст відтоді пам'ятаю: «Ви не затверджені на роль через значну різницю у зрості з Висоцьким». Я сміялася до сліз. А потім розповіла це Володі, і коли ми це згадували, теж сміялися. Ми тоді працювали разом на картині «Четвертий» і багато спілкувалися. Як це все було наївно та зворушливо... Але я розумію тих, хто це писав. Потрібно ж було знайти бодай якийсь аргумент для відмови! Втім, я ніколи в таких випадках не засмучуюся.
І мало хто знає, що в ролі Міледі в «Мушкетерах» мала зніматися Соловей, але це зірвалося.
…А критики даремно погано писали про картину. Атмосфера на майданчику була дивовижною. Дух мушкетерський на зйомках витав. Найбільшими мушкетерами були, звичайно, сам Юнгвальд-Хількевич і його оператор Сашко Полинніков. Обоє з борідками, із глузливим виглядом, такі класні – ну викінчені герої Дюма! Їх самих треба було знімати. А наші мушкетери знімалися, жили й гралися...
Акторка Ірина Алфьорова (Констанція Бонасьє) розповіла кореспондентові «ОВ» про роботу в картині так:
– Мені не подобався режисер, він був нецікавий. І мене від початку незлюбили. Коли треба було знімати мою сцену, на майданчик не пускали нікого з партнерів. Казали: ось, мовляв, стілець, на якому сиділа Аліса Фрейндліх, звертайся подумки до нього. А взагалі всю картину зробив Мишко Боярський. Він так хотів зіграти, так віддавався цій ролі! Фільм просочений його енергетикою, і вона допомогла всім акторам. Але я вважаю, що моїй ролі взагалі пощастило, я бачила багато екранізацій «Мушкетерів», у яких Констанції не сягали загального рівня. А я якось особливо не старалася, але вийшло гарно.
