Вшановуючи двохсотліття Шевченка не можна лишити поза увагою той факт, що 115 років тому (1899) один з основоположників української літературної бібліографії, критик і видавець Михайло Комаров, чий творчий і життєвий шлях був, зокрема, тісно пов’язаний з Одесою, саме у Південній Пальмірі зробив другу спробу надрукувати власний рукопис біографії Кобзаря.
Вперше видати життєпис поета Комаров намагався вісімнадцятьма роками раніше – до двадцятиліття з дня смерті Тараса. Як водилося тоді у царській Росії, дослідник подав рукописний екземпляр твору «про життя і пісні Кобзаря» до Петербурзького цензурного комітету. Чинуша відомства, якому було доручено розглянути рукопис, повідомив Головному управлінню у справах друку, що «автор виставляє Шевченка завзятим противником кріпацтва» і ставить за мету «викликати найжвавішу симпатію до Шевченка з боку простого народу». Відтак видання книги було визнано «цілковито незручним».
Невдача не збентежила Михайла Федоровича. Переїхавши з родиною з Києва до Одеси, він продовжив роботу над рукописом, оскільки в періодиці почали з’являтися шевченкознавчі дослідження. Однак цензура, не переймаючись хоч якимись поясненнями, знову заборонила видання унікальної Кобзаревої біографії. Хоча Михайло Комаров на той час набув в Одесі широкої популярності як автор ряду бібліографічних і літературознавчих праць, громадський діяч, глибокий знавець української культури. Тривалий час невідомою лишалася і доля самого рукопису. Його у повному обсязі не вдавалося знайти ні в архівах, ні в бібліотеках, а чи музеях України. Відомий одеський літературознавець Григорій Зленко, вивчаючи цю проблему, відкрив для широкого загалу чимало цікавого. Він, зокрема, з’ясував, що роботу над життєписом Тараса Григоровича Комаров розпочав в містечку Острогозьку Воронезької губернії, прибувши туди за направленням, як випускник юридичного факультету Харківського університету. Було це у період з 1867-го по 1879-й роки. Серед розробок за кількома темами з’являються начерки, у котрих йдеться про становлення нового українського письменства, даються лаконічні і водночас точні характеристики найпомітнішим його представникам – Іванові Котляревському, Петрові Гулаку-Артемовському, Євгену Гребінці, Григорію Квітці-Основ’яненку. А на звороті цих заміток можна прочитати наступне: «Найкращий писатель – Тарас Григорович Шевченко. Слава його справді безсмертна не тільки у нас, а й по чужих краях. Він родився і жив ще в ту тяжку годину, коли було ще гаспидське кріпацтво, що так багато знівечило, прибрало народної сили.
В той час, коли жив Шевченко, небагато ще було розумних та чесних людей, що дбали про народну волю. Шевченко був поміж ними самим щирим поборником народної волі. Він родився і ріс кріпаком; сам по собі, на своїх родичах, на своїх односельцях добре бачив, яким тяжким ярмом давила неволя кріпацька на бідолашний люд. Оце лихо народне дуже вразило його чутку душу, його ясний розум, болем болющим одгукнулося в його серці і в його писаннях. Читаючи книжку його, що зветься «Кобзар», наче бачиш перед собою той бідолашний люд, наче чуєш його журбу пекучу, його стогін тяжкий».
Пошуки рукопису біографії Т.Г. Шевченка привели Григорія Зленка до перекладацьких робіт Михайла Комарова. Зокрема, до перекладених ним українською мовою і виданих протягом 1874-76 років у Києві книжок відомого російського соціолога Олександра Іванова-Строніна «Розмова про небо та землю», «Розмова про земні сили» і «Розповіді про життя земне».
– Грубий, на сто цупких сторінок, зошит з рукописом перекладу брошури «Розповіді про життя земне», на щастя, не замулила ріка часу, – пише у своїй книзі «З полону літ» Григорій Зленко. – Нині він зберігається у фондах Одеської національної наукової бібліотеки імені О.М. Горького. Погортав рукопис до кінця. Після змісту рукою Комарова було зазначено: «У цій книжці перекладчик од себе додав: у главі 3-й про Т.Г. Шевченка». Отже, переді мною лежав той самий, пізніше заборонений цензурою, життєпис поета, – очевидно, в першому варіанті, – констатує Г. Зленко.
Його, цей перший варіант, Комаров створив у провінційному відлюдді, послуговуючись, в основному, нечисленними публікаціями у газетно-журнальній періодиці та власне поезією самого Шевченка, видрукованою на той час. Незважаючи на це, автор точно і достеменно оцінив творчу і громадську діяльність поета, говорячи наприкінці про надзвичайну радість у демократичному середовищі Москви і Петербурга, викликану поверненням Кобзаря з десятилітнього заслання. «…В честь його робили обіди, казали привітні речі…, а 1860 року товариство для підмоги бідним писателям, шануючи великий талант Шевченка, виклопотало з неволі панської усіх родичів Шевченка – одинадцять чоловік. Того ж таки году Шевченко вдруге напечатав свого «Кобзаря»…
З роками доповнивши життєпис Тараса новою фактологією і аналітикою, Михайло Федорович Комаров все ж не зміг переламати думки керівництва «Главного управления по делам печати» про цілковиту заборону друку його багаторічної праці.
Та все ж, зазнавши прикрої невдачі щодо видання біографії Кобзаря, Комаров взявся за укладання систематизованої бібліографії літератури про Т.Г. Шевченка. Цій справі він присвятив близько двох десятиліть свого творчого життя і 1903 року цей покажчик, яким і понині користуються літературні дослідники, був виданий в Одесі.
