П’ять років тому в Одесі – після багаторічної перерви – відбулося велике кіносвято. Ми скучали за таким. Нагадаю: 1988 року в Одесі пройшов кінофестиваль «Золотий Дюк», перший в історії міста зі статусом всесоюзного з міжнародною участю. Його організатором і натхненником був режисер Станіслав Говорухін. За головний приз було обрано статуетку – копію пам’ятника герцогові де Ришельє. Генеральним директором фестивалю став Юрій Васильович Коваленко. Кінофорум був яскравою подією в культурному житті всього колишнього СРСР. Не обійшлося тоді й без політики. Учасники фестивалю закликали засудити діяльність антиперебудовних і націоналістичних сил, створити Народний фронт на підтримку перебудови.
Через три роки СРСР припинив своє існування. Разом з ним тихо спочив і одеський кінофорум. У 1994 році була спроба реанімувати фестиваль, але вона не вдалася.
1-й Одеський міжнародний фестиваль, що відбувся 2010 року, викликав широкий резонанс і суперечливі відгуки. Один зі скандалів виник через головний приз – того самого «Золотого Дюка», щоправда, видозміненого – бо організаторів спробували звинуватити у плагіаті. Але загалом свято тоді вдалося й запам’яталося кіноманам із кращого боку.
Наступні три форуми також супроводжувалися суперечливими відгуками преси й самих кінематографістів. Критикували конкурсний склад фільмів, більша частина з яких могла бути умовно визначена як «чорний бік місяця в людській психіці», а гумор був тьмяним або навіть чорним. Але це, як то кажуть, справа смаку.
Об’єктивно кажучи, всі попередні роки ОМКФ дарував яскраві враження, наповнені не тільки кінопоказами, але й зустрічами зі світовими знаменитостями. За ці роки на фестивалі побували десятки зірок вітчизняного й закордонного кінематографу. Досить згадати Олександра Роднянського, Тимура Бекмамбетова, Гошу Куценка, Валерія Тодоровського, Роджера Кормана, Їржи Менцеля, Кіру Муратову, Еміра Кустуріцу, Ульріха Зайдля, Кшиштофа Зануссі, Майкла Вінтерботтома, Йоса Стелінга, Сильвію Хукс, Світлану Немоляєву, Дерілл Ханну, Майкла Медсена, Джеральдину Чаплін, Аду Роговцеву та багатьох інших…
Через війну «зорепаду» цього року одесити не побачили. Із західних акторів відвідав фестиваль Ейдан Тернер, який виконував роль одного із гномів у трилогії «Гобіт». По червоній доріжці пройшовся і британський кінорежисер Стівен Фрірз. Побувала на фестивалі народна артистка України та Росії Лариса Кадочникова.
П'ятому ОМКФ, як і першому, не вдалося уникнути скандалів. Жлобською акцією назвали деякі гості фестивалю те, що відбулося під його завісу.
Кілька молодих людей, які, імовірно, вважають себе досить творчими особистостями, влаштували модний зараз «перфоманс» на підтримку українських солдатів на сході України. Під музичний супровід скрипки четверо молодих чоловіків, один з яких лежав у труні, а інші на своїх плечах його несли й нестямно кричали, опинилися на площі перед фестивальним палацом. Із труни періодично вилітали шматки свіжого м’яса. Так, за задумом молодих людей, вони демонстрували те, що відбувається зараз у зоні АТО…
Думки з приводу цієї акції суперечливі. Одні вважають, що вона була цілком доречна, бо нагадала організаторам і учасникам фестивалю, у який час вони додумалися провести своє свято. Інші назвали цей фестиваль найпроукраїнськішим за весь час (і за змістом кінострічок, і навіть за тим, що деякі гості по червоній доріжці йшли у вишиванках) і заявили, що організатори акції «плюнули в спину патріотам». Збурювачі спокою та ладу були зрештою затримані працівниками міліції.
Але повернімося до фестивалю. Нагадаю читачам про його підсумки.
19 липня, в день закриття, міжнародне журі на чолі з Пітером Веббером оголосило імена переможців у категоріях «Найкращий фільм», «Найкращий режисер» і «Найкраща акторська робота». «Золотий Дюк» за найкращий український повнометражний фільм національного конкурсу одержала документальна стрічка «Сутінки» Валентина Васяновича.
Почесний приз за внесок у кіномистецтво присуджено Кірі Муратовій. А вручила його нашій іменитій землячці акторка Наталя Бузько. Режисерка подякувала фестивалеві за надану увагу та показ її фільму «Астенічний синдром» на Ланжеронівському узвозі:
– Це не бенкет під час чуми. Така властивість людської натури: коли немає ліків від чуми, треба показати, що ми живі й можемо радіти.
Гран-прі глядачі ОМКФ присудили чорній комедії «Мотивації нуль» ізраїльської режисерки Талії Лаві.
– Кожен із дев’яти днів фестивалю підтвердив, що рішення його проводити попри все було правильним. Доказ – численні аншлаги й овації стоячи. Ми щасливі, що п’ятий ювілейний фестиваль відбувся, – завершила церемонію президент ОМКФ Вікторія Тігіпко.
Вона також відзначила, що кінопокази цього року відвідали понад 105000 глядачів, і подякувала всім, хто не побоявся приїхати й підтримав ОМКФ у цей складний період.
5-й Одеський міжнародний фестиваль завершився, але «посмак» залишився. У кожного він свій – у когось солодкий, у когось гіркавий. Імовірно, одесити ще довго будуть себе запитувати, чи було це свято чи «бенкет під час чуми»…
