19 серпня 1941 року Військова рада Одеського оборонного району поставила низку завдань, серед яких був наказ до останнього бійця тримати оборону на рубежі Фонтанка – Кубанка – Ковалівка – Отрадовка – хутір Первомайськ – Біляївка – Маяки – Кароліно-Бугаз. Це було пов’язано з тим, що місцевість дозволяла ефективно стримувати війська, які чисельно перевершували сили захисників. Нашу піхоту активно підтримували потужним вогнем берегові батареї та кораблі Чорноморського флоту.
У боях під Фонтанкою особливо відзначилися прикордонники 26-го полку НКВС (на спомин про їхню відвагу в селі встановлено пам’ятник), під командуванням майора О. Маловського. (Сам Олексій Маловський нагороджений за оборону Одеси орденом Червоного Прапора. Загинув 16 травня 1942 року на Керченському півострові. Його ім’ям названо вулицю в Одесі.) Пліч-о-пліч із прикордонниками боронили цей рубіж 249-й полк НКВС, морські піхотинці і бійці одного з полків 25-ї Чапаєвської дивізії. В середині серпня до Крижанівки та Фонтанки були скеровані й частини 1-ї кавалерійської дивізії.
Фонтанка, як і весь Комінтернівський район, стала ареною запеклих боїв. Супротивник намагався потужними ударами з боків взяти Одесу в лещата. Маючи перевагу в людській силі і техніці у 3-5 разів, ворог не сумнівався, що перемога буде легкою. Але жорстокі бої на ближніх підступах до Одеси затяглися до середини жовтня 1941 року.
Характерною рисою оборони була її активність. Так, 26 серпня захисникам Одеси вдалося в деяких місцях відкинути ворога на кілька кілометрів, завдавши значних втрат у живій силі. Вже наступного дня, 27 серпня, вони стримали потужні контрудари двох полків супротивника. В цьому бою був ущент розгромлений 35-й піхотний полк румунської армії.
28 серпня 1941 року майор О. Маловський зазнав тяжких поранень, і командування полком узяв на себе капітан Г. Рубцов.
Велика кількість поранених стала однією з головних проблем оборонців. На кінець серпня в армійських шпиталях було понад три тисячі тяжкопоранених бійців та командирів, яких належало терміново вивезти на «велику землю» морем. Незважаючи на значні втрати серед особового складу, полк Маловського продовжував стримувати наступ супротивника до кінця оборони Одеси. Потім його було перекинуто до Севастополя.
Румунсько-німецькі війська посилювали тиск на позиції захисників Східного сектору. Силами трьох дивізій ворог розпочав наступ по обидва боки Куяльницького лиману. Він змусив відступити підрозділи 54-го полку східніше від лиману, захопивши села Гільдендорф (зараз Красносілка), Олександрівку, хутір Шевченка і продовживши наступ у напрямку Фонтанки. Створювалося критичне становище для 21-ї берегової батареї, на яку після втрати 412-ї батареї припало основне навантаження щодо вогневої підтримки Східного сектору. Завдяки бійцям 26-го полку НКВС вдалося відвести від артилеристів небезпеку. Щоб виправити становище, до Фонтанки було перекинуто з резерву два підрозділи моряків і два зенітно-артилерійські дивізіони, які вели вогонь по наземних цілях. Вогонь з есмінців «Бодрий», «Шаумян» та «Незаможник» і канонерських човнів «Червона Грузія», «Червона Вірменія» та «Червоний Аджаристан» допоміг на деякий час стабілізувати становище у Східному секторі і встановити чітку лінію фронту.
Але 28 серпня румунські війська таки зайняли Фонтанку і почали просуватися в напрямку 21-ї батареї, яку цього разу відстояв її особовий склад. Проте чисельна перевага залишала супротивникові можливість захоплення батареї, що створило б для оборонців катастрофічну ситуацію: гармати великого калібру міг би використати ворог для прицільного обстрілу порту і гавані. Тому 29 серпня було вирішено знищити їх, а особовому складу наказано відступити до міста. Пізніше артилеристи героїчної батареї увійшли до складу 1-го полку морської піхоти і продовжували вести бої у Східному секторі оборони.
