Іван Бешов (Бешофф) народився у 1882 або 1884 році неподалік від Одеси у с. Дачному. За наявними відомостями, Іван походив не з бідної родини, його батько був юристом, а сам юнак вивчав хімію, але не закінчивши освіту, захопився морською справою. 1902 року він розпочав службу на флоті, зокрема на міноносці Російської імператорської флотилії на Чорному морі у чині, що прирівнюється до старшого сержанта. За звинуваченням у співпраці з таємними організаціями був ув’язнений на 30 діб. Після звільнення з-під варти був переведений у 1905 р. на панцерник «Потьомкін», де служив механіком у машинному відділенні.
Він підтримав повстання, а коли панцерник опинився в Румунії, він вирішив не повертатися до Російської імперії. Загалом період після повстання й до того, як Бешов оселився в Ірландії, – а це без малого дев’ять років, – мало досліджений, і ми маємо лише нечисленні фрагментарні згадки про те, що він робив у ці часи.
До певної міри точно можна стверджувати, що Бешов до 1913 року перебував у Румунії, де виникло кілька мініанклавів, населених потьомкінцями. У 1913 році він, сховавшись у бункері для вугілля на німецькому кораблі, рушає до Туреччини. Звідти потрапляє до Бельгії. Деякий час він заробляє на життя інженерною справою. На цей час припадає його зустріч з В. Леніним та засновником профспілок Ірландії Дж. Ларкіним. Але в жодних джерелах немає підтвердження цим споминам потьомкінця.
Нарешті у 1913 р. він опиняється в Ірландії, де, як вважають деякі дослідники, 1914 року засновує мережу кафе швидкого харчування «Beshoffs». Однак інші історики вважають, що 1914-й є лише роком прибуття Івана Бешова до Дубліна, а перший заклад з’явився не раніше 1922 року. Перед заснуванням власної справи Іван Бешов працював у нафтовій компанії, в одних джерелах вона проходить, як «російська» («Russian Oil Production»), в інших – уже як «радянська». За своє життя Бешов двічі опинявся під арештом як шпигун на користь СРСР – у 1922 та у 1932 роках. Є припущення, що він залишився в Ірландії також не зі своєї волі...
У 36-річному віці Іван Бешов одружився з Дорою Дюнн і мав п’ятьох синів та доньку, які продовжили його справу, розширивши батьківський бізнес до розгалуженої мережі дочірніх закладів та фірм.
Бешов не полишав своїх колишніх товаришів по «Потьомкіну». У 1924 році він зустрічався з ними у м. Росаріо (Аргентина). Він також тричі відвідував Радянський Союз – у 1927, 1937 та 1962 роках. Перший візит припав на період, коли події на панцернику були широко досліджувані у зв’язку з 20-ю річницею від дня повстання та вихід у прокат фільму Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін». Третій візит також припадає на черговий сплеск інтересу до подій на панцернику: у 1950-1960-х роках виходили друком численні спомини учасників повстання, були написані наукові та науково-популярні праці, присвячені цій темі, зрештою, саме у 1960-х роках було збудовано і відкрито пам’ятник потьомкінцям в Одесі.
Щодо національної приналежності Івана Бешова не можна сказати щось певне. Як зазначає джерело «Russian Ireland», він вільно спілкувався «російською та українською, але ніколи не опанував вправно англійську».
Іван Бешов залишався активним співвласником фірми до 82 років, коли більшу частину роботи перебрали на себе його нащадки. Його онук Джон згадує: «До самої смерті він був незалежною та активною людиною. Він багато гуляв і кожного року сам перефарбовував свій дім власноруч, а також складав дрова на зиму».
Іван Бешов помер 25 жовтня 1987 р. Він був останнім потьомкінцем. Ця подія викликала неабиякий інтерес, про Бешова написало навіть всесвітньо відоме видання «Los Angeles Times». Втім, іще багато фактів з біографії Івана Бешова залишаються непідтвердженими або невідомими.
