Коли помер В.І. Ленін, було вирішено спорудити мавзолей. Але не тільки в Москві. По всьому СРСР, зокрема і в Одесі, стали квапливо проектувати мавзолеї та мавзолейчики. А оскільки комісію з увічнення очолив особисто Дзержинський, серед одеських митців творче горіння набуло ажіотажного характеру. Проекти мавзолея на Куликовому полі, що стало площею ім. Жовтневої революції, створювалися ще в ті дні, коли колишній одесит В.П. Воробйов бальзамував вождя. Однак голова Реввійськради СРСР Лев Давидович Троцький (Лейб (у побуті Лейба) Давидович Бронштейн) виступив проти «мавзолейщини».
При цьому «амальгама поглядів» (власний вираз Троцького) дозволяла йому ненав’язливо «рекомендувати» на місцях не забувати про його особисту роль у світовій революції.
До Петрограда із самого Лондона прибула Клер Шеридан, щоб виліпити погруддя «вождя номер два». І закохалася в нього! Пікантність ситуації полягала ще й у тому, що чарівна Клер була родичкою самого сера Вінстона Черчилля, есквайра.
Однокласник Лейби по Одеському реальному училищу художник Скорецький писав Троцькому: «Талановитий скульптор Гріншпун бажає тебе побачити, щоб належним чином закінчити твоє погруддя, яке розпочато в дусі роденівського (!) Рошфора». Гріншпун устиг прославитися в Одесі тим, що виліпив на колоні в Олександрівському парку замість барельєфа Олександра II – Карла Маркса. (Причім деякі одесити гадали, що увічнено командувача округу генерала Никандра Маркс, який перейшов на бік революції.) Тим часом ім’я Троцького одержали Преображенська вулиця та Комерційний сквер (біля нинішнього ОНЕУ), друкарня Фесенка на Ришельєвській, 49, млин №1 на Московській, 10, ілюзіон Готліба на Успенській, 70 і т.д. і т.п.
Але чи відвідував Троцький Перлину Півдня особисто?
Майбутній лауреат Нобелівської премії Іван Бунін в «Окаянних днях» писав: «11 травня (1919 рік – авт.). Вчора казали, що до Одеси приїхав сам Троцький. 12 травня. Кажуть, Троцький таки приїхав. Зустрічали, як царя».
Але особисто Іван Олексійович Лева Давидовича не бачив. Зате недавно ще живий лауреат Канського кінофестивалю легендарний кінодраматург Григорій Колтунов пригадав у «Спогадах одеського напівінтелігента»: «Троцький! Справжнісінький! Я його бачив на балконі нашого Оперного театру, коли він відвідав Одесу, – я тоді навіть підхопив гілочку з тих, які Троцький розкидав над величезною юрбою, що там була зібралася, з піднесеного йому букета».
І знову Лейба в натовпі. Одеський історик Саул Боровий побачив його так: «На так званому Куликовому полі він виступав стоячи на броньовику (поруч вокзал! – авт.).
За день-два я випадково побачив Троцького, коли він проїжджав у відкритій машині. Мені запам’ятався хижий оскал його обличчя, товсті губи...»
Одного разу жителів тихесенького Стурдзівського провулка охопила тиха паніка.
З ранку провулок був оточений «бійцями невидимого фронту». З чого б це? Мешканці припустили, що комісар Фельдман вирішив провести позачерговий «день мирного повстання» – так в Одесі іменувалася «експропріація експропріаторів» або «відбір надлишків у буржуазії».
Але насправді, як писав В. Грідін у праці «Дороги за колючий дріт», «Троцький, ставши на хвилину всемогутнім червоним військовим диктатором, одного разу з’явився в будинку Шпенцерів – у самій глибині Стурдзівського провулку в супроводі кінного ескорту».
2 березня 1921 року спалахнув кронштадтський заколот. Становище було ахове – ще 3 січня Петргубком запровадив норми видачі хліба – 1 фунт (400 грамів) на чотирьох. Нависала загроза, що кронштадтців підтримають братіки з пітерського гарнізону й екіпажів, тобто можуть ударити з тилу. Не допомагали навіть розвішані всюди плакати з «разючими гаслами» Троцького, серед яких особливим успіхом у «недобитої інтелігенції» користувалося таке: «Солдат із вошею є півсолдата!».
Погляди Лева Давидовича звернулися до Одеси.
Старий більшовик В. Єлін писав: «Кронштадтські події справили велике враження (в Одесі – авт.) не тільки на партійну організацію... Антирадянські настрої в робітничих масах, характерні для лютого, почали змінюватися на краще».
Спираючись на одеську кон’юнктуру, Троцький вирішив. «Висилка моряків з Петрограда відбувалася ударними темпами. За кілька днів у дорозі вже було шість ешелонів, що рухалися до Одеси... з «ненадійними матросами».
Лев Давидович задоволено потирав руки й пригадував, що свого часу саме Одеса дала йому мандат до Установчих зборів, розігнаних матросом Желєзняком.
В усіх публічних місцях «столиці півдня» красувався портрет тов. Л.Д. Троцького. І навіть у «чека» на Маразліївській його розглянув герой катаєвського «Вертера»: «Замість царського портрета до стіни був причіплений кнопками літографічний портрет Троцького... ще страшнішим було полотнище кумачу з гаслом «Смерть контрреволюції!». Цей плакат (у парі з портретом) малював художник Борис Маркович Дегтяр, виведений під своїм прізвищем, і названий автором Іоном Овсійовичем, у відомому романі Аркадія Львова «Двір».
У ті дні Троцький у своїх листах і депешах Одесу згадував дуже часто. Ось деякі зразки: «Це показав одеський досвід, де губернатором поставлений чорносотенець – Гришин-Алмазов». «Володіння Одесою відкривало нам більш-менш прямий і надійний зв’язок не тільки з вогнищами Балканської революції, але і французькими та англійськими портами». «Ризикуємо втратити Одесу...».
А зараз, майже за століття, наше місто потроху «втрачає» пам’ять про Л.Д. Троцького – колись грізного наркомвійськмора, «демона революції» та «вождя номер два».
