Болгарський поет і публіцист Райко Жинзіфов прожив на світі зовсім мало. Дати його життя: 15.02.1839 – 15.02.1877. Виявилось, що у життєпису літератора та перекладача є одеська сторінка. І вона пов’язана з творчістю українського Кобзаря. Болгарський будитель першим відкрив для Балкан поетичний світ Тараса Шевченка.
Райко Жинзіфов належав до тієї численної плеяди болгарських просвітників, які хоча і не брали участі безпосередньо у національно-визвольній боротьбі, проте своєю громадсько-літературною діяльністю відчутно їй сприяли.
Життя Райко (Ксенофонта) Жинзіфова небагате на зовнішні події, але сповнене внутрішньої динаміки та драматизму. Так, народившись у родині, що сповідувала грекофільство (батько, наприклад, намагався й синові прищепити пієтет до усього грецького), 17-річний юнак пориває зі своїм середовищем, починає працювати вчителем. До цього часу літературознавці відносять і його захоплення віршуванням. Жинзіфов стає ревним пропагандистом народної творчості.
Можна лише здогадуватися про причини, які спонукали юнака 1858 року залишити рідну землю і втікати за Дунай.
В Одесі проблемами слов’ян з підневільних територій займалося болгарське настоятельство, засноване 1854 року.
Зокрема, завдяки направленням до Петербурзького, Московського, Київського, Харківського університетів, до ветеринарного та технологічного інститутів, духовних семінарій, інших навчальних закладів готувалися кадри для майбутньої Болгарії, яка потенційно ставала б союзницею самодержавної Росії.
У списках Одеського болгарського настоятельства серед тих, хто звертався по допомогу до цієї доброчинної установи, зафіксовано й ім’я Ксенофонта Іванова Дзіндзіфі, уродженця македонського містечка Велеса, де значну частину населення становили болгари.
За прикладом багатьох емігрантів з Балкан, Райко Жинзіфов вступає до Одеської духовної семінарії (до цього кроку спонукала юнака, мабуть, матеріальна скрута). Та провчився у семінарії недовго. Певно, поету не припала до душі атмосфера цього специфічного закладу. Райко звертається до настоятельства з проханням дозволити навчатися на історико-філологічному факультеті Московського університету, де викладав професор О. Бодянський, відомий слов’янофільськими поглядами.
До часу перебування в Одесі відноситься і захоплення юного поета з Балкан творчістю Тараса Шевченка. Вірші Кобзаря були популярні в середовищі емігрантів. Особливо вразила болгарина балада «Тополя». Як ми усі знаємо, в основу її сюжету закладено народне повір’я про перетворення дівчини на тополю. Подібні повір’я є і в фольклорі балканських народів. Райко Жинзіфов теж часто звертався до народної творчості, де провідною була тема про нещасливу жіночу долю.
Читаємо у Шевченка:
Зілля дива наробило –
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока –
До самої хмари.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополю
До самого долу.
Прочитаємо строфу з поезії Райко Жинзіфова «Удовиця»:
У місті у Струзі, де Дрин протікає
і в озеро жовтий пісок затягає,
ридає і тужить, немов зозулиця,
до діток припавши,
нещасна вдовиця.
(Переклад Любомира Дмитерка).
Глибоко народну поезію нашого Кобзаря Райко Жинзіфов відчував серцем. Палке бажання, щоб усі слов’яни стали добрими братами, знаходили відгук у його душі.
Єдиним скарбом з Одеси, який болгарин узяв із собою до Москви, був переписаний кимось з українських друзів «Кобзар».
В дорозі раз-по-раз зринали рядки з маленької книжечки:
Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув
Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
А справді, на кого? Та Райко сподівався, що додому він повернеться. Та повернувся лише віршами…
Пізніше, у Москві, Р. Жинзіфов збагне, що болгарські будителі впливали на творчість Кобзаря. На думку деяких дослідників, наукова робота болгарина С. Палаузова (теж учня О. Бодянського) «Іван Гус та його послідовники» стала основним джерелом, з якого поет узяв історичний сюжет та деякі деталі до поеми «Єретик».
Тарас Шевченко спонукав до роботи:
А на давнім пожарищі
Іскра братства тліла,
Дотлівала, дожидала
Рук твердих та смілих…
У книжці власних поезій та перекладів «Новобългарска сбирка» (М., 1863), крім перекладів «Слова о полку Ігоревім» та «Краледворського рукопису», у окремому розділі під назвою «Гусляр Тараса Шевченка» Райко Жинзіфов вмістив і перші переклади творів Кобзаря – «Тополя», «Утоплена», «Катерина», «Вітре буйний, вітре буйний», «Нащо мені чорні брови», «Тече вода в синє море». А пізніше переклав «Наймичку», «Причинну», «Минають дні, минають ночі» та інші. Ці переклади були надруковані у тогочасній пресі.
Звернемо увагу, які Шевченкові рядки добирав для земляків Райко Жинзіфов:
Страшно впасти у кайдани,
Умирать в неволі,
А ще гірше - спати, спати,
І спати на волі –
І заснути навік-віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доле, де ти, доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!
Болгарський поет мав намір донести на Балкани усю віршовану спадщину Кобзаря. Та не встиг. Відійшов у інший світ дуже рано. Не перейшов і сорокарічну межу.
Часом суперечлива, але завжди спонукувана патріотичними ідеалами, громадсько-літературна діяльність Райко Жинзіфова була інтенсивною і загалом плідною. Його найзначніший твір – поема «Кривава сорочка» (1870 р.) – втіливши активний протест народу проти тиранії, досьогодні лишається достовірним документом тієї доби. Його улюбленим письменником завжди залишався Тарас Шевченко, вплив якого відчувається у багатьох ліричних творах, а особливо – у згаданій поемі.
