Зюльковський Василь Опанасович
Народився 1913 року в с. Топали Красноокнянського р-ну. Українець. Член КПРС із 1943 р.
У Радянській Армії з 1940 р.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Воював на Південно-Західному, Сталінградському та 2-му Українському фронтах.
За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі з фашистськими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 р. командирові 341-го окремого саперного батальйону 233-ї стрілецької дивізії гвардії капітанові Зюльковському В.О. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений орденом Леніна, орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни I ступеня, Червоної Зірки і медалями.
Помер у 1966 році у м. Балашові Саратовської області. Там же похований.
В одному з листів рідним, датованому листопадом сорок четвертого року, гвардії капітан Василь Зюльковський писав: «Любі мої! Про мене не турбуйтеся: живий, здоровий, воюю. Наводимо переправи, по яких вдень і вночі пропускаємо наші війська на Захід. Бачили б ви, з яким величезним бойовим поривом бійці та командири, тільки-но ступивши на ворожий берег, кидаються на ненависного фашиста! Ніщо не може призупинити їхнього наступального пориву. Недалекий вже день довгоочікуваної Перемоги.
А щоб ви мали уявлення, де зараз перебуваю, візьміть карту Європи, знайдіть Дунай, що на самій півночі Югославії. Тут і наводили ми цими днями поки що останню свою переправу…»
Переправи… Скільки їх було споруджено гвардії капітаном Зюльковським! Василь Опанасович їх не рахував. Було не до того. Та й не їхньою кількістю вимірював він свій внесок у розгром ворога. Просто все робив так, як підказували обов’язок і совість офіцера. Він твердо знав: і в дні вимушеного відступу, і в дні стрімкого просування наших військ вперед – у будь-який час переправа повинна бути надійною, потайною, мобільною. Таку переправу він забезпечив і тоді, через Дунай (про яку говорилося в листі), і був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.
Наказ, як завжди, був гранично коротким. Ще раз уточнивши відомості про супротивника, поцікавившись майбутньою інтенсивністю переправи, Зюльковський прибув до роти і, не втрачаючи часу, відібрав групу найдосвідченіших саперів, щоб зробити розвідку протилежного берега. І от вже жменька сміливців, уміло маневруючи на легкому човні по пінливому від розривів мін і артилерійських снарядів Дунаю, без втрат перетнула повноводу річку. Здавалося, залишалися дрібниці: вивчити місцевість, визначити напрямок майбутньої переправи – і можна повертатися назад. Але це лише здавалося…
Ледве ротний передав по ланцюгу, щоб бійці збиралися у домовленому місці, як звідкись раптово з’явилася велика група фашистських автоматників. Розвідники були легко озброєні, з мінімальним запасом боєприпасів. Але іншого виходу не було – довелося приймати нерівний бій.
Капітан Зюльковський швидко розосередив саперів, кожному визначив сектор обстрілу. Собі ж обрав «найгарячіше» місце – у центрі наспіх зайнятої оборони. Прицільним вогнем з автоматів зустріли гвардійці фашистів. Ті, не очікуючи такого опору, на якусь мить сторопіли, залягли і почали окопуватися. Цим і скористався капітан.
– Відходити до річки, – пролунав його владний голос.
Далеко відірватися від фашистів не вдалося. Отямившись і зрозумівши, що проти них діє всього якийсь десяток радянських солдатів, гітлерівці пішли в атаку. Знову дружно вдарили з автоматів сапери, а коли скінчилися боєприпаси, пустили в хід гранати.
– Постать капітана, – згадує земляк Зюльковського, учасник цієї зухвалої вилазки, гвардії рядовий Михайло Ярмола, – з’являлася то на лівому, то на правому фланзі. Він немов перелітав через окопи, через глибокі, наповнені іржавою водою воронки. Навіть не вірилося, що цей чоловік був вісім разів поранений. Своєю хоробрістю командир удесятерив сили гвардійців.
Так, хоробрості Василю Опанасовичу було не позичати. І бійці пишалися свої командиром, який мужньо воював під Одесою та Севастополем, Сталінградом і на Кавказі.
На «свій берег» сапери повернулися цілими та неушкодженими. Не встигнувши як слід відпочити, Зюльковський взявся за підготовку до наведення переправи.
Якимось дивом капітанові вдалося відшукати в одній з квапливо залишених гітлерівцями річкових бухт кілька барж, катерів і близько п’ятдесяти рибальських човнів. Ціле багатство!
Ніч минула в клопотах: налаштовували плавзасоби, підбирали необхідний матеріал для спорудження причалу на протилежному березі. І увесь час під запеклим обстрілом фашистів.
Перший рейс на протилежний берег успіху не приніс. І другий теж. Ледве досягши середини річки, доводилося повертатися: настільки сильним та щільним був загороджувальний вогонь. Тоді до одного із човнів вскочив Зюльковський і наказав веслярам налягти на весла. «Раз, раз, раз! – лунав хрипкий голос капітана. – Лише вперед!».
Нехтуючи смертельною небезпекою, бійці метр за метром долали вируючу від частих вибухів річку. А от і берег. Піхота з криком «Ура!» дружно кинулася на ворожі окопи, чим викликала вогонь на себе, відволікла значну частину артилерійських засобів супротивника від переправи.
Кілька разів у ту листопадову ніч зумів обернутися з берега на берег з десантом на баржі капітан Зюльковський. Траплялося, коли міна або снаряд ушкоджували баржу, він разом із саперами кидався в крижану воду і затикав пробоїни. А коли загинули командир батальйону та дивізійний інженер, взяв командування на себе.
Ось вже два стрілецьких полки, зачепившись на протилежному березі, надійно утримували зайнятий плацдарм. А війська все йшли і йшли. Протягом шести діб переправа жила і активно діяла, доки 75-й гвардійський стрілецький корпус, що входив до складу 3-го Українського фронту, не виконав поставленого перед ним завдання.
Одного разу до бліндажа, спорудженого майже біля самого урізу річки, під’їхав трофейний «Опель».
– Хто комендант переправи? – почувся через відчинені дверцята машини гучний голос.
– Гвардії капітан Зюльковський! – швидко, поправивши каску, відрапортував генералові офіцер.
Командир корпусу подивився на вицвілу, бувалу гімнастерку, на якій були приколені ордени Червоного Прапора, Вітчизняної війни І ступеня, Червоної Зірки, кілька медалей, і сказав:
– Представляю тебе до нагороди. До найвищої. А орлам своїм передай мою велику подяку.
Переправи, переправи… Скільки їх було наведено відважним сапером за роки війни? Зюльковський їх не рахував. Не до підрахунку було. Комуніст по честі і совісті виконував свій священний обов’язок перед Вітчизною.
