На робочому столі керівника Одеської кіностудії Андрія Звєрєва лежить книжка відомого американського режисера, сценариста, продюсера Роберта Родрігеса «Фільм без бюджету. Як у 23 роки скорити Голлівуд, маючи в кишені 7 тисяч доларів». Її автор із прекрасним гумором розповідає про своє азартне вивчення всіх складових кінопроцесу. Щоб заробити на перший фільм, він навіть погодився випробовувати на собі нові лікарські препарати. Але здійснення мрії було того варте. Доля посміхнулася наполегливому, упертому сміливцеві: картини «Музикант», «Одного разу в Мексиці», «Місто гріхів», «Мачете», «Діти шпигунів», «Від заходу до світанку» зробили Роберта Родрігеса відомим на цілий світ.
У тому стані, в якому сьогодні перебуває вітчизняна кіноіндустрія, теж доводиться шукати варіанти зйомок нових картин із мінімальними бюджетами. Інших варіантів просто немає.
Будинок Одеської кіностудії з такою знайомою та впізнаваною емблемою-вітрильником на фасаді протягом низки років лякав темними вікнами по вечорах. І, здавалося, гучна кіношна гавань, яка в кращі свої роки поступалася кількістю зроблених картин тільки «Мосфільму» та кіностудії імені Горького, при цьому завжди випереджаючи кіностудії союзних республік, затихла й осиротіла назавжди. Але недаремно кажуть: є місця, що оберігаються горішнім духом людей, які працювали там, і повагою до їхньої пам’яті небайдужих сучасників.
Андрій Звєрєв очолив кіностудію, коли вона тонула під вагою боргів і наближалася до свого перетворення на ще один елітний житловий комплекс. Чудово розуміючи, що випуск фільмів – це насамперед виробництво, він почав з відновлення інфраструктури. Займався питаннями ремонту приміщень, забезпечення всіх підрозділів водою й електрикою. І сьогодні комплекс цілком готовий для організації всіх етапів знімального процесу.
Символічно, що першими повернутими на студію іменами стали імена Віри Холодної й Олександра Довженка. На базі павільйону
№ 1, де працювала зірка німого кіно, відкрився мультимедійний арт-центр її імені. А першою картиною, знятою після перерви, став фільм «Олександр Довженко. Одеський світанок». Він розповідає про початок творчого шляху видатного режисера, який зняв у нашому місті свої перші картини й саме тут зрозумів, що мусить займатися режисурою.
– Зараз ми відновили роботу акторського відділу, створили базу сценаріїв, – розповідає Андрій Вадимович. – У 2013 році комісія, що складається з членів Спілки кінематографістів України на чолі з Вадимом Костроменком, дібрала 11 сценаріїв для зйомок дебютних короткометражок. Але жоден із них державної підтримки не одержав. Дивного в цьому нічого немає: у країні чимало інших, важливіших турбот, ніж розвиток кінематографу. Тому основні надії ми пов’язуємо з налагодженням контактів із закордонними колегами. Сподіваємося на випуск копродукції.
– А що може сьогодні зацікавити іноземців?
– Є дуже цікавий сценарій заслуженого діяча мистецтв України, директора музею Одеської кіностудії Вадима Костроменка «Ярославна – королева Франції». Він оповідає про те, що європейський вектор розвитку Україна одержала не 2014 року на Майдані, а набагато раніше. Уже завершено переклад сценарію французькою мовою. Ведемо переговори із французькою стороною про спільне виробництво.
– Напевне, перше, про що запитують у Вас закордонні колеги, пов’язано з наявністю або відсутністю пільг на кіновиробництво?
– Так, саме з цього починається будь-яка розмова щодо співпраці. Багато які країни сьогодні вигідно використовують систему пільг для залучення інвесторів у кіноіндустрію. Наприклад, на Мальті побудовано унікальні павільйони для підводних зйомок. І це дозволяє маленькій країні залучати великі кошти не тільки для зйомок фільмів, але й на свій розвиток. На мій погляд, такий шлях міг би виявитися досить перспективним і для Одеси. Її добре знають у кінематографічному світі й із задоволенням працювали б тут. Але ситуація в Україні для виробників національних фільмів уже катастрофічна: Законом «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», який набув чинності
1 січня, п. 3 параграфа 6 розділу XX Податкового кодексу України виключено. Наслідки такої зміни законодавства можуть призвести до банкрутства української кіноіндустрії як галузі. Одеська кіностудія ініціювала звернення кінематографістів-виробників національних фільмів і вільних митців із проханням повернути пільгу на землю, яка мала діяти до 2016 року.
Уже пройшов державну реєстрацію продюсерский центр Одеської кіностудії, покликаний шукати нових ідей і створювати можливості для їх втілення в життя. Я пов’язую з ним великі надії.
– Андрію Вадимовичу, Ви зробили перші кроки, спрямовані на закріплення Одеської кіностудії як однієї з навчальних баз Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого…
– Так, ми тривалий час вели переговори про створення тут навчальних майстерень для студентів вузу й уже є конкретні результати. На Одеській кіностудії скоро буде відкрито творчу майстерню університету ім. Карпенка-Карого. Є ідея створення кіноколеджу. На мій погляд, в Одесі це матиме серйозний успіх.
Крім того, до нас готові приїхати або провести заняття в режимі онлайн багато які відомі іноземні кінематографісти. Такі підходи до навчання представників різних кінематографічних спеціальностей дуже популярні у світі. Гадаю, потрібно правильно використовувати передовий іноземний досвід і шукати те нове, що можемо запропонувати саме ми. У цьому й криється запорука успіху.
