Ткаченко Ілля Іванович
Народився у 1914 р. в с. Яськи Біляївського району. Українець. Член КПРС із 1940 р.
Після закінчення семирічки працював трактористом у радгоспі. Учасник боїв з японськими загарбниками на озері Хасан.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1942 р. Воював на Сталінградському та 1-му Білоруському фронтах.
За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі з фашистськими загарбниками та виявлені при цьому відвагу і геройство Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 квітня 1945 р. командиру мінометного взводу 73-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії лейтенанту Ткаченку І.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1946 р. звільнений у запас. Повернувся до рідного села. Працював у виробничих майстернях. Помер у 1979 р. Похований у с. Яськи.
Не кожному, навіть тому, хто пройшов вогняними дорогами війни всі її 1418 днів і ночей, довелось брати участь у боях на семи фронтах. Іллі Ткаченку довелося. Щоправда, у різний час і з короткими «перервами» на лікування у шпиталях.
Від Азовського і до Балтійського моря проліг його бойовий шлях. Притому, завжди він був на передовій, на лінії вогню, де вирішувалася доля бою.
У ніч з 26 вересня сорок третього року при форсуванні Дніпра в районі Ясногородки, діючи у складі загону по захопленню плацдарму на правому березі, група, у складі якої був лейтенант Ткаченко, зухвалим ударом змусила фашистів відступити, а сама закріпилася на висоті «130,3». Вранці, тільки-но почало світати, гітлерівці пішли в контратаку. На жменьку хоробрих попрямували танки, самохідні гармати. Фашисти, відчувши багаторазову свою перевагу у чисельності і техніці, йшли напролом.
Але гвардійці не похитнулися. Ткаченко за наказом командира перебував на правому фланзі, очолював резерв підрозділу. У найкритичніші хвилини бою, коли, здавалося, сили тих, хто оборонявся, закінчувалися, Ілля показував приклад високої особистої хоробрості, надихав бійців. Неодноразово водив врукопаш.
П’ять лютих контратак відбили того дня. Знищили 4 танки і до двох батальйонів гітлерівців. За стійкість та безприкладну мужність кожний учасник цього жорстокого бою удостоївся подяки Верховного Головнокомандувача.
…Сталося це вже на польській землі. Кілька днів артилеристи відбивали люті контратаки гітлерівців. Обставини, що склалися на цій ділянці фронту, загрожували скувати дії наших військ. Щоб уникнути цього, командир з’єднання ухвалює рішення відправити у ворожий тил групу коригувальників. Для виконання бойового наказу були потрібні добровольці. Першим зголосився гвардії лейтенант Ткаченко, за ним вийшли ще троє з шеренги – два розвідники і радист.
І от група хоробрих, благополучно оминувши передній край гітлерівців, зайняла спостережний пункт на узліссі та взялася до діла. Одинадцять годин провели гвардійці у ворожому тилу, і увесь цей час коригували вогонь своїх батарей. Німці помітили сміливців, і вісім разів
безуспішно їх атакували.
У найкритичніший момент бою, коли фашисти, не витримавши зухвалості розвідників, спрямували на них танки і викотили гармати для стрільби прямим наведенням, Ткаченко по рації викликав вогонь на себе. Гвардійці із честю виконали наказ…
На шляху наших військ, що розвивали наступ у Східній Пруссії, стояв Кенігсберг, гарнізон якого нараховував понад сто тисяч солдатів і офіцерів. Підступи до міста перепиняли глибокі протитанкові рови, мінні поля, залізобетонні надовби. Потім ішов пояс великих фортів, майстерно побудованих оборонних споруд. Була й друга позиція – доти, дзоти, внутрішній оборонний обвід. І нарешті – будинки, перетворені, на думку фашистських генералів, на фортеці.
Усе це потрібно було взяти штурмом.
Гвардії лейтенанту Іллі Ткаченку, який до цього командував мінометним взводом, як офіцерові, що мав фронтовий досвід, довірили очолити одну із штурмових рот, сформованих з найсміливіших, фізично витривалих бійців. Після ретельної підготовки, під час якої воїни вчилися стрімко долати раніше незнайомі перешкоди, почалися бойові дії.
7 квітня 1945 року передранкову тишу розпоров потужний гуркіт облогових гармат. Над фортецею закружляли радянські літаки, які протягом майже двох годин завдавали бомбових ударів по ворожому гарнізону. Почався штурм Кенігсберга. Попереду, розчищаючи шлях своїм військам, йшли сапери. За ними в пророблені проходи кинулися піхотинці, артилеристи.
Рота Ткаченка брала участь у взятті найбільшого форту, що значився на фашистських картах під номером 5. У ньому, густо замінованому з усіх боків, оперезаному ровами, оборонялися чотири сотні гітлерівців. Командир, ведучи за собою бійців, першим подолав уплав водну перешкоду і, помітивши невеликий пролам у стіні, кинувся вперед. Ледве проскочив високий завал з купи каменів і колод, як по ньому звідкись ліворуч вдарив кулемет. Ткаченко заліг. Оглянувся на всі боки. Не одразу визначив, звідки бив фашист. І лише коли трохи розсіявся дим, побачив ретельно замасковану амбразуру. Не замислюючись, метнув одну за другою дві гранати.
– За Вітчизну, вперед! – крикнув Ілля.
Із криком «Ура!» бійці кинулися за командиром.
Не встигла рота належно закріпитися на захопленому п’ятачку, як з-за рогу будинку виповзло два танки. Першу машину із протитанкової рушниці знищив рядовий Дейнега, другу – гранатою Ткаченко. І знову бій. Одна ситуація складніша за іншу. Але грамотно орієнтувався в них командир.
Ткаченко повз із групою солдатів прямо на фашистські кулемети, навмисно відволікаючи вогонь на себе. І в той час, як увага гітлерівців була зосереджена на його групі, головні сили роти за підтримки вогню двох наших батарей ринулися в центр міста.
Рота Ткаченка та штурмова група старшого лейтенанта Бабушкіна, що наступала поруч з нею, крізь пролами в стінах увірвалися до двору форту…
У цьому бою двічі поранений гвардії лейтенант Ткаченко взяв у полон 24 гітлерівських офіцера.
Понад триста радянських воїнів за взяття Кенігсберга були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. І серед них – командир штурмової роти Ілля Іванович Ткаченко.
