Мелах Юхим Львович
Народився 1918 р. в Одесі. Працював слюсарем на заводі ім. Січневого повстання. У 1935 р. закінчив 10 класів середньої школи й аероклуб, а в 1938 р. – військову школу льотчиків.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р.
4 лютого 1944 р. командирові ланки 47-го гвардійського авіаційного полку далеких розвідників капітанові Мелаху Ю.Л. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1960 р. вийшов у відставку.
З 1971 р. працював заступником начальника відділу імпортного устаткування «Союзмашімпорт» ЧМП.
Помер у 1979 р. Похований у м. Одесі.
Багато хто на фронті вів лік знищеним зі снайперської гвинтівки гітлерівцям, збитим фашистським літакам, підпаленим танкам, потопленим влучними пусками торпед ворожим кораблям. Вів свій «особовий рахунок» і військовий льотчик-гвардієць Юхим Мелах. Тільки у безстрашного сокола були свої показники. Сміливий повітряний розвідник якось наприкінці війни підрахував, що за 170 годин «чистого» часу, проведеного у вогненному небі, він доставив радянському командуванню цінні відомості про виявлені в гітлерівському тилу дві з половиною тисячі поїздів із технікою та живою силою (а це понад сто тисяч вагонів!), десять тисяч автомашин, дві тисячі літаків, що спочивають зі смертоносним вантажем на ретельно замаскованих аеродромах і в будь-яку хвилину готові вирушити на завдання.
У квітні 1945 року, будучи вже командиром авіаційної ескадрильї, Юхим Львович зробив кілька польотів над Берліном із метою фотографування основних об’єктів фашистської столиці напередодні вирішального штурму. Піднімався розвідник у берлінське небо ще раз, коли вже над Рейхстагом майорів червоний прапор Перемоги. Літав для того, щоб, як потім говорив пілот, «відобразити на фотоплівці історичний момент для пам’яті нащадків, та й у науку тим, хто колись іще спробує піти на нас із мечем».
Польоти, польоти, польоти… Один складніший за інший. Особливо в перші місяці війни, коли панування в повітрі було на боці ворога. Нелегко було трудязі-розвідникові перелетіти лінію фронту, заглибитися в тил, знайти потрібний об’єкт і сфотографувати його. Але ще важче – повернутися на свій аеродром цілим і непошкодженим: за червонозоряною машиною ганялися «месери», по ній несамовито били із землі з усіх видів зброї. До яких тільки хитрощів не доводилося вдаватися Юхимові Мелаху, щоб проскочити вогнедишний повітряний простір! Виручало майстерне володіння технікою. Пригорнеться, бувало, до самої землі та мчить на бриючому, як винищувач.
Бувало таке: після зйомки скупчення фашистських військ під Смоленськом від прямого влучення зенітного снаряда у праву площину вийшов з ладу мотор. Склалася критична ситуація. Стало важко маневрувати пораненою машиною.
– Штурман, – запросив по переговірному пристрою Мелах.
– Триста вісімдесят, – угадав, що командира цікавить віддалення від лінії фронту, старший лейтенант Ростислав Ящук.
– Як там позаду, не горимо? – це запитання було адресоване стрілку-радистові Нури Кашафутдинову.
– Та ні, командире, – пролунав у шоломофоні спокійний голос старшого сержанта. – Все гаразд!
Мелах – увесь увага. Машиною керує спокійно, холоднокровно. Він вірить у неї. Вірить і у своїх бойових друзів, з якими вже міцно поріднився, виконав не один політ у ворожий тил. Усе йде добре, аж раптом звучить доповідь стрільця-радиста:
– Атакує «месер»!
– Дев’яносто, – відразу кричить штурман.
Для командира це цінна інформація. Юхим визначає час польоту до своїх, що залишився, – хвилин 12-13 – і вирішує маневрувати по курсу. Як тільки можна! І відразу шкодує, що не має змоги робити це по висоті.
– Нури, як зброя?
– У бойовому, командире!
– Дій!
Ледве «Ме-109», виконавши розворот, став заходити у хвіст і зближатися з розвідником, стрілець «огризнувся» кількома короткими чергами, давши цим самим зрозуміти фашистському льотчикові, що бачить його… Гітлерівець, очевидно, не наважившись іти напролом, відвертається й готується до нової атаки. Але за ним пильно стежить Кашафутдинов. Спритно орудуючи турельною установкою, він щоразу, коли «месер» підходить на прицільну відстань, посилає йому назустріч вогненні траси.
А Мелах тим часом вичавлює з пораненої машини все, що тільки вона може дати з одним працюючим мотором і розпоротою в кількох місцях площиною. Ось де стали в пригоді майстерність і філігранна техніка пілотування! Серце льотчика відлічує кожну секунду польоту. Не про себе думає командир – про членів екіпажу. І ще – про важливі розвідувальні відомості, які спочивають у касеті фотоапарата. Юхим добре пам’ятає наказ старшого начальника, що відправляв його на завдання: «Відомості дуже потрібні командуванню. Дуже!»
І ці відомості штаб одержав. А вже вранці,10 листопада 1942 року, екіпаж Мелаха у складі великої групи штурмовиків завдавав удару по розвіданих ними цілях – одній із залізничних станцій на захід від Смоленська, на якій під парами стояло кілька ворожих складів із живою силою й технікою. За зразкове виконання завдання командування старший лейтенант Юхим Мелах був нагороджений орденом Червоного Прапора.
У боях Мелах мужнів, загартовувалися його воля й характер. Йому часто довіряють найскладніші та найвідповідальніші завдання, і він завжди з честю виконує їх.
Наприклад, 9 грудня 1942 року в небі над Великими Луками. Війська Калінінського фронту вели на цій ділянці запеклі бої з переважаючими силами супротивника. Того дня Мелах чотири рази вилітав на завдання. І щоразу його «пішак» (так любовно охрестили пілоти штурмовик «Пе-2»), зрешечений снарядами фашистських зеніток, повертався на свій аеродром.
Поки остигали натруджені мотори, а механіки латали пробоїни, Мелах разом із Ящуком і Кашафутдиновим допомагали збройовикам підвішувати бомби, споряджати боєприпасами стрічки.
І знову – в політ. Знову на штурм ворожих позицій. Штурман прицільно виводить літак на скупчення живої сили й техніки, а командир екіпажу, зневажаючи смертельною небезпекою, витримує «петлякова» над землею, що наїжилася вогнем, – стільки, скільки потрібно для точного бомбового удару…
Потім – польоти над Смоленськом, тільки тепер уже в період стрімкого контрнаступу наших військ. Розвідка Вітебського плацдарму, участь у знаменитій операції «Багратіон», бойові дії в небі Прибалтики, Східної Пруссії, Польщі, Німеччини. Шістдесят тисяч кілометрів налітав у вогненному небі війни льотчик комуніст Юхим Львович Мелах. І кожен його політ був випробуванням волі, стійкості та мужності.
