Народився 1907 року в м. Одесі.

У Радянській Армії з 1926 р. Закінчив Сумське артилерійське училище у 1931 р.

Учасник Великої Вітчизняної війни з 1941 р. Воював на Південно-Західному, Південному, Північно-Кавказькому та 1-му Українському фронтах.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1945 р. командирові 15-ї легкої артилерійської бригади 3-ї артилерійської дивізії полковникові Трушковському С.М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. В 1949 р. звільнився в запас. Помер у 1975 р. Похований у м. Одесі.

Війська 5-ї ударної армії, до складу якої входила легка артилерійська бригада полковника Трушковського, стрімко переслідували гітлерівців, що відступали до Одеру. 23 січня частини 14-ї гвардійської стрілецької дивізії відкинули супротивника на західний берег у районі населеного пункту Гросфельде, недалеко від міста Олау. Фашисти не встигли знищити переправу й нашому авангарду вдалося з ходу ввірватися на лівий беріг Одеру, зайняти там невеликий плацдарм. Однак було ясно, що самій піхоті без надійної артилерійської підтримки плацдарм не утримати.

Розв’язати це завдання командир дивізії доручив полковникові Трушковському. Час не чекав. Супротивник, отямившись після відступу, здійснив кілька зухвалих контратак.

Трушковський належав до тих командирів, які вміли проявити ініціативу, знайти правильне рішення, взяти на себе відповідальність за його втілення. У таких у гострі хвилини бою знаходяться необхідні засоби проти ворога.

У комбрига відразу дозрів зухвалий план дій. Він пізно ввечері зустрівся з командиром 685-го полку майором Семченком.

– Вам слід здійснити тридцятикілометровий марш уздовж лінії фронту по маршруту…

Трушковський провів по карті олівцем.

– Знаю. Якове Сергійовичу, нелегко буде, бійці втомилися. Але так треба. На рахунку кожна хвилина. Піхота на плацдармі тримається з останніх сил…

– По кризі гармати, очевидно, не переправити, – поділився своїми сумнівами Семченко. – Надто тонка.

– Фашист про це теж знає. Тому й не чекає нас звідси, – підкреслив полковник. – А ми спробуємо. Де наше не пропадало. Тільки переправлятися почнемо побатарейно. Поки один підрозділ буде форсувати, інші, якщо буде потреба, підтримають вогнем. Як?

– Спробуємо.

Полковник і майор спустилися до річки, ретельно оглянули береговий припай, потім обережно ступили на кригу, пострибали на ній.

– Чий дивізіон піде першим? – запитав Трушковський.

– Капітана Панічкіна, – відповів Семченко.

– Викликайте командирів батарей, проведемо рекогносцировку.

Командир бригади звик радитися з людьми. Офіцери, бачачи, що на їхню думку зважають, зацікавлено ділилися своїми міркуваннями, сміливо вносили пропозиції.

Було висловлено пропозицію поставити гармати на снарядні ящики й котити, як на санках.

Трушковський заперечив:

– Треба поокремо. І маневрувати в разі артобстрілу або нальоту авіації…

Всюди кипіла робота, тривала напружена підготовка до форсування Одеру. Збивали плоти, упорядковували рибальські човни та полишені гітлерівцями понтони. Це робилося потай, зі строгим дотриманням світломаскування. Разом із саперами трудилися артилеристи.

Коли почалося форсування всіма підлеглими частинами, полковник Трушковський невідступно перебував у бойових порядках, уміло керував бригадою. Він мав постійну інформацію з усіх точок форсування.

Ледве артилеристи подолали середину Одеру, фашисти відкрили ураганний вогонь. Завирувала фонтанами річка, закришилася й без того тонка крига, зачорніли підступні ополонки. А тут іще налетіла ворожа авіація. У повітрі зависли сотні освітлювальних бомб.

– Четвертий, п’ятий, шостий, як справи? – раз-по-раз запитував командирів Трушковський. – По можливості маневрувати. На березі бути готовими до відбиття танкових контратак. Піхота передає, що насідають «тигри» та «пантери».

І точно. Щойно батарея, якою командував старший лейтенант Ладонкін, вискочила на бажаний берег, обслугам відразу довелося вступити у двобій із броньованими машинами. Не здригнулися артилеристи: били по ворогові прямою наводкою, а часом і просто впритул.

Кремезну, широкоплечу постать полковника Трушковського можна було бачити всюди. Він з’являвся в підрозділах у найкритичніший момент бою.

Не встигли як слід обладнати на новому місці КП, як Сергій Михайлович сказав начальникові штабу бригади Литвинову:

– Залишаєшся за мене. Я піду в дивізіон до Панічкіна.

І щойно він заслухав доповідь командира дивізіону, на позицію пішли танки. П’ятнадцять. Трушковський пробув у дивізіоні, аж поки фашистів остаточно не видворили.

Потім дорогою на командний пункт зазирнув у дивізіон до майора Лопаткіна. Там теж було гаряче: гарматні обслуги відбивали контратаки піхоти…

У боях на Одері, як і потім під Берліном, коли артилеристи брали участь у знищенні решток гітлерівських дивізій «Герінг» і «Мертва голова», що намагалися вирватися з оточення, бійці та командири бригади вкрили себе нев’янучою славою. Їхній командир полковник Сергій Михайлович Трушковський за героїчний подвиг, здійснений на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками, був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу.