Постійні читачі «ОВ» напевне помітили в останніх номерах газети тривожні матеріали про вирубування лісу в Ананьївському
(№ 28 від 24.03.2015 «Пішла по лісу косовиця…», автор Юрій Федорчук) і Березівському (№ 29 від 28.03.2015 «Про що мовчать дерева», автор Наталя Самойленко) районах. Відповідь на запитання, хто винен, залишмо відповідним службам. А от про те, що робити далі, можемо подумати самі. Будьмо чесні: попит на папір, так само як і на іншу продукцію з деревини, навряд чи скоро істотно спаде. Саме тому паперові відходи, зокрема, потрібно не викидати, а грамотно реалізувати. Так вважають організатори екологічного проекту «Суто по-одеськи» – ініціативні студенти з національного екологічного університету. Вони пропонують компаніям, небайдужим до стану навколишнього середовища, використовувати еко-контейнери для збирання використаного паперу. Докладніше про це – у розмові з учасницею проекту, початкуючою піар-менеджеркою Алісою Лисюк.
– Алісо, нині майже модно ініціювати волонтерську роботу. Це про ваш проект?
– Ні. Наше дітище скероване передусім на підвищення екологічної грамотності населення. Ми не є волонтерами. Нас двадцять осіб. Завдання – довести до людей, що дерев стає дедалі менше, їх не можна вирубувати без системи. Це глобальна проблема, про яку мало хто замислюється.
У кожній компанії дуже великий документообіг: накопичуються стоси паперів, які мішками вивозяться з офісу. І не до макулатурного пункту, а просто на смітник. Ми хочемо запропонувати цим фірмам використовувати папір раціонально. А саме: викидати в конкретні контейнери. Ми відправлятимемо його на переробку. Також готові віддавати фірмам якусь частину прибутку.
У проекту немає фінансування. Урни робимо з картону самі. Вони маленькі. Вивозити їх у міру наповнення для нас поки що складно. Коли розширимося, зможемо купити нормальні урни. І, можливо, тоді нас будуть сприймати серйозніше. От з’явиться філій двадцять, будуть непогані доходи від переробки. Тоді й візьмемо на роботу працівника, який буде регулярно вивозити вміст контейнерів.
– На вашій емблемі зображено острів Кіпр. В чому тут зв’язок?
– На наших плакатах є напис: «Смітники в Україні займають більше місця, ніж острів Кіпр у Середземному морі». Ці плакати мають показати, що переробка – єдиний вихід із ситуації.
– А як до вас ставляться компанії, до яких ви звертаєтеся?
– Стверджують, що у них небагато паперу. В окремих випадках не хочуть розмовляти зі студентами. Гадаю, якби дзвонив підприємець, вони б дійшли якоїсь угоди. І, звичайно, виникає питання: «А що мені від цього буде?». Ми можемо щось закуповувати в цієї компанії, зовсім небагато платити.
У більшості європейських фірм цю систему вже впроваджено. Люди розуміють, що треба берегти ліс. На жаль, в Україні споживацьке ставлення до нього викорінити дуже складно.
– У вас є партнери?
– Аналогів такої сфери послуг в Одесі і в Україні немає. Але в багатьох країнах є компанії, які займаються вивезенням макулатурного сміття. Вони працюють безпосередньо з переробними заводами. Мають хороший прибуток. Ми займаємося цим не заради грошей. Хоча всі чекають якогось підступу. Думають: «Ну, місяць вони попрацюють безкоштовно, а потім почнуть вимагати гроші». Але насправді це не так.
– У вас уже є прихильники?
– Наш університет підтримав нас. Наприкінці квітня ми влаштуємо День макулатури, коли студенти принесуть увесь папір, який тільки зможуть знайти. У нас у вузі це давня традиція. Ми її продовжуємо.
Зараз основна проблема в коштах, вони потрібні для того, щоб розкрутити справу. До того ж, ми забезпечимо робоче місце і, можливо, не одне.
На даний момент з’явилося кілька компаній і закладів, готових співпрацювати. Вони також готуються до масштабного громадського заходу щодо збирання макулатури, яке буде супроводжуватися виступом музикантів, КВКівців і представників «Stand Up Шоу». Після такої акції у них з’явиться можливість укласти договір із Херсонським переробним заводом.
Гріє душу те, що ініціаторів проекту не лякають відмови, недовіра та зневажливе ставлення. Вони не втрачають ентузіазму й намагаються змінити усталені погляди, в яких, як часто виявляється, не знайшлося місця екологічному вихованню. Цей проект у черговий раз має нагадати нам, що потрібно почати з малого – із себе, змінити своє власне ставлення до навколишнього світу і, таким чином, зробити крок до чистої та гарної країни.
