1 травня 1941 р. на останньому радянському передвоєнному параді німецькі аташе уважно вдивлялися в коробки радянської піхоти, що марширували. Однак, всупереч очікуванням побачити червоноармійців із новітніми самозарядними гвинтівками СВТ (такий боєць красувався навіть на передвоєнній трирублівці), радянські піхотинці йшли зі звичними «трилінійками» і створеними під потужний гвинтівковий патрон важкими ручними кулеметами ДП. У порівнянні з німецькими кулеметами MG-34 («пилкою Гітлера») і пістолет-кулеметами Фольмера (неправильно іменованими у нас «шмайсерами»), таке озброєння вважалося німцями застарілим.
Але саме з цими зразками радянська піхота винесла на собі весь тягар численних боїв із вермахтом. І не варто думати, що озброєння це було застарілим. Адже в умовах тотальної війни досконалі за своїми характеристиками автоматичні та самозарядні гвинтівки Симонова (АВС-36) і Токарева (СВТ-40) у плані технологічності виробництва та простоти експлуатації різко поступалися простим магазинним гвинтівкам С.І. Мосіна зразка 1891/1930 р. Не випадково зняту з виробництва «мосінку» уже в 1941 р. запустили знову в серію, і до кінця 1944 р. випустили понад 12 млн екземплярів.
Та ж доля спіткала й перший радянський пістолет-кулемет Дегтярьова – ППД-38. Хороший для мирного часу, він не міг масово випускатися в умовах війни. І тому йому на заміну прийшов знаменитий пістолет-кулемет Шпагіна ППШ-41. Зовні схожий із ППД, ППШ виділявся крайньою технологічністю. Його міг робити будь-який механічний завод із низькокваліфікованими кадрами. У роки війни було випущено 6 млн штук ППШ.
Виділявся ППШ ще однією якістю – великою дальністю стрільби. Його куля била на 700 м, тоді як у всіх закордонних аналогів і тоді й зараз – лише на 200. Але й ППШ не був позбавлений недоліків. Насамперед це габарити й наявність дерев’яних деталей. Неістотно тільки на перший погляд. У блокадному Ленінграді, наприклад, дерево було в дефіциті. Вихід знайшов конструктор Судаєв, який, взявши за основу ППШ, переробив його конструкцію винятково на металеві деталі, паралельно скоротивши їхню кількість удвічі. У результаті з’явився компактний і легкий ППС, який, щоправда, в 1942 р. іменувався не інакше як ППЛР – «пистолет-пулемет ленинградских рабочих». Він став радянським аналогом «шмайсера», при цьому перевершував його по всіх статтях. А такі країни, як Сербія, КНР, КНДР і Куба досі виробляють свої варіації ППС – простішого й надійнішого за пістолет-кулемет нічого не придумано по сьогодні.
Комплекс стрілецьких систем під потужний гвинтівковий і універсальний пістолетний патрони забезпечили радянській піхоті перемогу. Однак до середини війни бойовий досвід показав, що міць першого надлишкова, а другого – у багатьох випадках недостатня. Виходячи із цього, в 1943 р. з’явився проміжний патрон калібру 7,62 мм. І відразу ж під нього радянські зброярі стали розробляти відповідні системи. Уже в 1944 р. В. Дегтярьовим був створений ручний кулемет РПД, а С. Симоновим – самозарядний карабін СКС. Обидві системи чудово витримали бойові випробування на 1-му Білоруському фронті й були прийняті на озброєння, додавши радянській піхоті майже нову якість. Майже, оскільки до появи в 1947 р. знаменитого автомата Калашникова, залишалося зовсім трохи.
