Радянська авіація здобула собі славу в боях Великої Вітчизняної. Щоправда, в останні роки, коли стало більше інформації про дії як німецьких, так і англо-американських льотчиків, у наших ВПС з'явилися критики. Частка істини в їхніх висловленнях, звичайно, є. І все одно неможливо заперечувати успіхів радянських льотчиків і конструкторів.
У війну авіація Червоної Армії вступила в стадії переозброєння. Знамениті, але вже застарілі винищувачі И-16 та И-153, так само як і бомбардувальники СБ і ТБ-3, поступалися місцем новітнім конструкціям – легким винищувачам Як-1, ЛаГГ-1/3, висотним МиГ-1/3, пікіруючим бомбардувальникам Пе-2, важким ТБ-7 (Пе-8) і далекохідним Ил-4. За своїми характеристиками ці літаки відповідали світовим вимогам, хоча новітнім модифікаціям німецьких винищувачів Bf.109, бомбардувальників Ju-88 і Hе-111 поступалися. Втім, це не перешкодило радянським льотчикам у перший же день війни збити близько 200 німецьких літаків.
Успіхи повітряних боїв залежали не тільки від майстерності пілотів. Напружено працювали радянські авіаконструктори й робітники численних авіапідприємств. Уже перші місяці війни показали недоцільність виробництва літаків далекої авіації – бомбардувальників Пе-8 і Ер-2. У серії залишився лише Ил-4, і те багато в чім тому, що його як торпедоносця потребував флот. Знято з виробництва було МиГ-3. Його двигун (так само, як і ЛаГГ-3) потрібен був ударній силі радянської авіації – штурмовику Ил-2, яких за всю війну випустили понад 36000 штук. Чудові ж висотні якості дітища Мікояна та Гуревича виявилися незатребуваними. Зона повітряних боїв змістилася на висоту до 4 км, а не на 8 км, як думали перед війною.
Саме в цій зоні прекрасно проявили себе винищувачі Яковлева. Послідовно вдосконалюючи Як-1, його колектив (у якому трудився чудовий авіаконструктор Антонов) у плині війни видав ВПС РСЧА Як-7, численні модифікації Як-9 (понад 16000 машин), а з 1944 р. – гранично легкий Як-3 «Москіт», зі швидкістю 700 км/год., ідеально оптимізований до зони повітряних боїв.
Ну а зі Сталінграда доповнили радянський винищувальний парк літаки Лавочкіна – Ла-5. Створений на базі ЛаГГ-3, цей винищувач одержав двигун повітряного охолодження й озброєння із двох скорострільних 20-міліметрових гармат ШВАК. За своїми характеристиками саме цей винищувач нарешті перевершив техніку Люфтваффе й іменувався у льотчиків шанобливо: «Лавочкін-винищувач».
Обсяг виробництва Ла-5 сягнув 10000 літаків. А вже до середини 1944 р. елітні («маршальські») полки ВПС РСЧА стали оснащуватися Ла-7. Не маючи можливості застосувати новий двигун, Лавочкін раціонально полегшив і «вилизав» свій літак, що дозволило дати майже 680 км/год. швидкості й додати третю гармату. Саме на таких машинах наприкінці війни воювали кращі радянські аси Покришкін (59 перемог) і Кожедуб (62). Щоправда, у Кожедуба на Ла-7 було й дві невраховані перемоги у травні 1945-го – над американськими літаками, «у рахунок майбутньої війни».
За всю війну радянська авіапромисловість видала лише дві принципово нові машини – бомбардувальник Ту-2 і штурмовик Ил-10. Однак це не применшує її подвигу, так само як і героїзму десятків тисяч пілотів і техніків. Саме авіатори 69-го винищувального авіаполку на чолі з Левом Шестаковим урятували в 1941 р. від руйнування Одесу, а 3 червня 1944 р. радянські, а не британські пілоти вивезли лідера Югославії Й. Броз Тіто з-під носа німців у Боснії на аеродром Барі в Італії.
