7 вересня 1945 р. у столиці поваленого рейху відбувся Парад Перемоги армій країн-переможниць – Великої Британії, СРСР, США та Франції. Сценарій параду передбачав, що його відкриють і закриють воїни Червоної Армії, яка зробила головний внесок у розгром гітлерівської Німеччини. І якщо проходження піхотної коробки 9-го стрілецького корпусу не викликало у союзників особливої реакції, то заключний акорд викликав у союзників шок.
Після проходження британської колони на Шарлоттенбурзькому шосе з'явилися 52 новітні радянські важкі танки ИС-3. Усе в конструкції цієї машини було страхаюче незвичайне для союзників – потужна 122-міліметрова гармата, вкрай раціональні кути нахилу товстої броні та широкі гусениці, що свідчили про прекрасну прохідність танка. Порівняно з легкими американськими М24 «Чаффі» та середніми англійськими «Кометами», радянський зразок мав вигляд вовкодава на тлі щенят.
А починати війну радянським танкістам довелося переважно на легких Т-26 і БТ. Для 1941 р. ці машини були доволі застарілими – із протикулевою бронею, пожежонебезпечним бензиновим двигуном і малопотужною 45-міліметровою гарматою. Заради справедливості треба сказати, що німецьким Pz. III, 35(t) і 38 (t) із 37-міліметровими гарматами й такою ж протикулевою бронею радянські машини не поступалися. Інша справа, що для радянських танкістів оперативна ситуація склалася вкрай несприятливо, і більшість зазначених машин було втрачено вже до осені 1941 р.
Щоправда, на той час гітлерівці вже встигли зазнати на собі найкращі якості новітніх радянських середніх танків Т-34 і важких КВ-1. Маючи противоснарядне бронювання й непогану 76-міліметрову гармату, ці машини, завдяки унікальному дизельному двигуну В-2 і вдосконаленій ходовій частині, вирізнялися гідною заздрості живучістю та прохідністю на нерівній місцевості. Першою реакцією німецького верховного командування було скопіювати радянські зразки. І якщо з танками в німців багато що вийшло – були створені знамениті Pz. V «Пантера» і Pz. VI «Тигр», що вирізнялися потужними довгоствольними гарматами й чудовими приладами наведення, то скопіювати дизель В-2 німецькі конструктори так і не змогли. На короткий період – з літа 1943-го по весну 1944 р. німецькі танкісти здобули перевагу перед радянськими візаві, про що, на жаль, свідчило співвідношення втрат у Курській битві: 4 до 1. Але вже на початку 1944 р. радянські танкісти одержали Т-34-85, справедливо прозваний «танком століття» (ці машини воюють і зараз) і важкий ИС-2.
Створений на базі КВ-1, новий танк одержав удосконалену ходову частину й башту зі 122-міліметровою гарматою. Її енергія була такою потужною, що танкісти важких танкових полків прориву, а саме в ці підрозділи й увійшли ИС-2, стріляли по танках панцерваффе навіть не бронебійними – фугасними снарядами. І при влученні такого з 500 метрів у «Пантеру» башта останньої просто зносилася. Ну а рухливості й прохідності ИС-2 німецькі танкісти могли лише заздрити.
Здавалося б, було створено досконалу винищувальну машину. Та й її випуск (3750 танків) наблизив Перемогу. Але проаналізувавши досвід Курської битви, радянські конструктори в ИС-3 кардинально змінили схему бронювання, створивши танк принципово нової ідеології, що повністю підходила вже не для Другої світової, а для майбутньої «холодної війни». І хоча ИС-3 не повоював, його образ, так само як і ИС-2 та Т-34-85, надовго став уособленням танкової потужності СРСР.
