Ревуцький Никанор Семенович
Народився 1903 р. у м. Одесі. Українець.
Учасник Великої Вітчизняної війни з 1942 р.
За зразкове виконання бойових завдань командування в боротьбі з фашистськими загарбниками та проявлені при цьому відвагу і геройство Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 р. заступникові командира з політчастини стрілецького полку 60-ї стрілецької дивізії капітанові Ревуцькому Н.С. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
У 1945 р. звільнився в запас, повернувся до м. Одеси. Працював на різних керівних господарських посадах. Помер
у 1977 р. Похований у м. Одесі.
Никанор Семенович Ревуцький до початку Великої Вітчизняної війни у свої неповні 38 років пройшов великий і славний шлях. У шістнадцять, під час іноземної інтервенції, всюдисущий і невгамовний юнак, нехтуючи смертельною небезпекою, поширював в Одесі серед французьких моряків заборонену літературу, агітував їх домагатися повернення на батьківщину. Ночами розклеював листівки в порту, у найлюдніших місцях гучного приморського міста.
У сорок першому, коли гримнула війна, був уже парторгом одного з великих промислових підприємств в Одесі. Попросив відправити його на фронт – відмовили. Сказали так: «Спочатку евакуюйте людей і заводське устаткування на Урал, підготуйте все до випуску оборонної продукції, а потім можна й у діючу армію…»
Тільки в січні 42-го Никанор Семенович надягнув солдатську форму і у складі великої групи уральських добровольців прибув до Підмосков'я.
Ставши бійцем-бронебійником, винищувачем ворожих танків, Ревуцький швидко опанував довірену йому зброю, навчився влучно кидати гранати і пляшки із запальною сумішшю.
…У районі Алексиного на взвод, у якому служив червоноармієць Ревуцький, ринули відразу вісім танків. Приосадкуваті машини, надривно гурчачи двигунами, швидко наближалися до наших окопів. Бронебійник Ревуцький холоднокровно загнав патрон у патронник протитанкової рушниці і став прицілюватися. Не кваплячись, із розрахунком, напевне. Вибравши момент, плавно натиснув на спусковий гачок. Клацнув постріл – ворожий танк обволокла густа хмара диму.
Гітлерівці відкрили вогонь із гармат і кулеметів. Та такий шквальний, що й голови не можна було підняти. На якусь мить здригнулися молоді солдати, розгубилися.
Помітивши сум'яття в рядах новобранців, Семенович (так любовно бійці називали свого старшого товариша) збадьорливо крикнув:
– Залягти! Пропустимо танки через себе й закидаємо пляшками вслід…
Так і зробили. Ледве одна з машин, брязкаючи гусеницями, проскочила краї окопу, де сховався Никанор Семенович, як він кинув навздогін дві пляшки.
За його прикладом вчинили інші. У той пам'ятний для бронебійника день він знищив два ворожі танки.
– От бачите, – сказав після бою новачкам Ревуцький, – не такий страшний чорт, як його малюють…
Ще шістьох машин не долічилися на цій ділянці гітлерівці.
До кінця сорок другого року Ревуцького призначають політруком стрілецької роти. Він добре знав настрій людей, проявляв постійну турботу про їхні потреби. Його кремезну фігуру часто можна було бачити в окопах серед солдатів, у шеренгах атакуючих, у колі бійців у хвилини, коли польова пошта приносила довгоочікувані звісточки з рідних місць. Рота, у якій служив Ревуцький, вирізнялася високою організованістю, армійською злагодженістю, міцною військовою дружбою. Виправдав довіру командування молодий офіцер і тоді, коли його обрали парторгом стрілецького батальйону, а незабаром, як одного з кращих політпрацівників полку, направили на навчання до Військово-політичної академії імені В.І. Леніна.
Успішно закінчивши прискорені курси, Ревуцький знову на фронті. Тепер уже на посаді заступника командира стрілецького батальйону з політчастини, з яким і пройшов від Ковеля до самого Берліна. Ось тут у всій повноті й проявився його талант не тільки як політичного керівника, але й умілого, грамотного командира, що пройшов уже гарну школу фронтового життя.
…У боях під Варшавою загинув командир батальйону. А вранці бійцям належало форсувати Віслу й опанувати важливий населений пункт Нови Двур. До цього належало ретельно готуватися. Замполіт взяв командування на себе. Темної січневої ночі бійці підійшли до річки. Вона була покрита кригою, розбитою снарядами з гармат важкого калібру. Всюди ополонки...
Першим на західний берег ріки кинувся Ревуцький, за ним офіцери Чертковер і Коцюба. Під безперервним вогнем супротивника вони спритно перестрибували із крижини на крижину. Поріділий батальйон (на ворожий берег дісталося лише два неповні взводи) захопив вузьку смужку землі й мужньо утримував її. Вранці через його бойові порядки пройшли наші головні сили. Бійці з честю виконали наказ, чим багато в чому визначили успіх операції.
Не знав капітан Ревуцький, що за подвиг на землі братнього польського народу він був представлений до Золотої Зірки Героя. Звістка про це, а разом з нею й вітання від Військової ради армії, знайшла політпрацівника у фронтовому госпіталі. «Вони, – як потім не раз підкреслював Никанор Семенович, – і вилікували достроково тяжку рану».
І знову фронт. Відразу під Берлін. Ревуцький, перебуваючи в бойовому строю, словом і особистим прикладом надихав бійців на щонайшвидший розгром ненависного ворога.
