Гостю нашої постійної кінорубрики Наталю Бузько знають як багаторічну учасницю дуже популярної комік-трупи «Маски», яка зі своїми комедійними виставами виступає на сцені Будинку клоунів. Цей колектив нещодавно відсвяткував своє тридцятиріччя й вирушив у гастрольний тур по 27 містах України.
Довідка
Наталя Бузько народилася 27 листопада 1963 року в Севастополі. Заслужена артистка України. Працює в театрі й кіно. Викладає акторську майстерність у продюсерському центрі «Star time» в Одесі.
Знялася в понад 30 фільмах і серіалах.
В 2007 році на кінофестивалі «Бригантина» (Бердянськ) Н. Бузько одержала приз за найкращу роль другого плану в картині Кіри Муратової «Два в одному».
– З ювілеєм вас! Творчих успіхів «Маскам»! Їх дуже люблять одесити.
– Дякую!
– Але я хотів би поговорити про кіно…
– Я почала зніматися ще 1981 року. Це багатьом відома стрічка Одеської кіностудії «Бережіть жінок». Я навчалася в десятому класі. До нас до школи прийшли члени знімальної групи й запросили кількох, зокрема й мене. Епізод знімали на території кіностудії в п'ятому павільйоні. На екрані це був клуб портовиків, у якому давав концерт чоловічий ансамбль. А я була в масовці – у жовтій сукні, мене можна помітити в кадрі. На майданчику грали чудові актори – Андрій Градов, Ігор Скляр та багато інших.
– Пам’ятаєте відчуття першого знімального дня?
– Це було надзвичайно, потрясно! Така атмосфера – нової цікавої події у твоєму житті – запам'ятовується на все життя. І досі я пов'язана з кіно, з чого дуже рада. До речі, після тих перших зйомок був смішний епізод. Я прийшла на кіностудію одержати гонорар за зйомку, а мені назустріч ішла жінка, і раптом вона захоплено сказала: «Так я ж бачила цю дівчинку на екрані!» От чомусь вона звернула на мене увагу, хоча я знялася лише в епізоді…
– Ви стали професійною акторкою. Прагнули до цього? Чи посмішка долі?
– Це була моя мрія з дитинства. Але вона здавалася мені незбутньою. Хоча я вчилася танцювати й співати. Мені завжди це було цікаво й давалося легко. Навчаючись в Одеському інституті інженерів морського флоту, – до речі, це був сильний вуз, – я паралельно відвідувала студію пантоміми в Палаці моряків. У середині 80-х мене запросили до ансамблю пантоміми при обласній філармонії. Оце була моя найперша професійна сцена. Саме там я зустріла хлопців, з якими 1985-го ми створили колектив за назвою «Маски».
– Після «Бережіть жінок» Ви знову з'явилися на екрані…
– …у фільмі 1987 року «Диск-жокей». Знімали його в Одесі київські кінематографісти. Це робота режисера Бориса Небієрідзе. Там я знімалася разом з усіма партнерами з «Масок». А 1991 року вийшла комедія «7 днів з російською красунею», і в ній знову працювали мої колеги з комік-трупи. Вийшло дуже смішно й цікаво. До речі, це був режисерський дебют у великому кіно Георгія Делієва, який став також одним з авторів сценарію. Я знімалася і в його картині «Сині як море очі». Крім того, з Георгієм ми працювали майже в усіх випусках телесеріалу «Маски-шоу», які свого часу стали дуже популярними й часто демонструвалися на багатьох каналах.
– Ви співпрацювали з Кірою Муратовою. Як Вам з нею працювалося?
– Я – акторка, а Кіра Георгіївна – режисер зі світовим ім'ям. Я знімалася в багатьох її картинах, наприклад, в «Астенічному синдромі», «Другорядних людях», «Мелодії для шарманки». З нею дуже цікаво спілкуватися. Це глибока, розумна, унікальна людина. Із задоволенням згадую зйомки у фільмі Кіри Георгіївни «Два в одному», де мені пощастило працювати з великим українським актором Богданом Ступкою. Пам'ятаю, думала: «Як же це так, я на одному майданчику з генієм. Як треба поводитися?». А Богдан Сильвестрович виявився дуже теплою, товариською й цікавою людиною. Не було жодної напруги на майданчику. Усе вийшло добре.
Кіру Муратову можу назвати своїм учителем, і я думаю, що у нас взаємний робочий і людський інтерес. Її фільми мені дуже близькі. Світ, який вона створює, співзвучний моєму внутрішньому світові.
– Які кіноролі запам'яталися більше за інші?
– Їх кілька. Насамперед це роль школярки Маші в «Астенічному синдромі». Старші класи, ти вже доросла, але ще не обтяжена жодними турботами. Це була серйозна драматична робота. Водночас можу відзначити комедійну роль переможниці конкурсу у фільмі «7 днів з російською красунею». Це була моя перша велика, а не епізодична, роль у художньому фільмі.
– Наталю, а Вам часто пропонують ролі у великому кіно?
– Я не можу сказати, що багато знімаюся. З різних причин – буває проходжу кінопроби, але чомусь продюсерам моя кандидатура не підходить. Буває, що не вміщаюся за графіками зйомок. Скажу, що я не відмовляюся й від другорядних ролей, і від епізодів, бо ці персонажі не менш важливі. Адже всю історію свого героя треба вкласти в маленький епізодик – і це, на мій погляд, не менш цікаво й захоплююче, ніж виконати велику роль. Буває, що такі маленькі ролі теж стають яскравими й запам'ятовуються глядачам.
Я охоче продовжу свою кінокар'єру, якщо режисери будуть запрошувати. Але я дуже уважно ставлюся до сценаріїв і не граю де прийдеться. Для мене художня, а не матеріальна складова кіно, завжди відіграє важливу роль.
– Ваші улюблені кіноактори?
– Богдан Ступка, Анатолій Папанов, Євген Леонов, Василь Лановий, Олег Даль. Але я могла б продовжити цей список. Адже прекрасних акторів, у яких можна навчитися професійної майстерності, ще багато. Коли бачиш на екрані майстрів, то ще більше хочеться жити й радіти життю.
– А які фільми серед улюблених?
– Переважно комедії. Хоча ще подобається артхаусне й авторське кіно. Я багато разів переглядаю фільми із Шуриком – актором Олександром Дем'яненком. Дуже люблю новорічну картину «Іронія долі, або З легкою парою». От я б дуже хотіла зіграти в якомусь подібному новорічному музичному фільмі, де є елементи драми й комедії.
– Ваші діти, безсумнівно, дивляться Ваші картини. І щось кажуть?
– У мене дочка Ганя й син Антон. Ви знаєте, вони дуже рідко коментують мою появу на екрані або на сцені. Сприймають це як належне. Іноді буває, що Ганя висловлюється з приводу театральних робіт. Вона взагалі дуже добре відчуває й міркує. От якось після вистави-комедії Бориса Барського за мотивами «Отелло» Шекспіра в Будинку клоунів, де я грала Дездемону, вона мені сказала: «Ну в тебе Дездемона й дурепа!» И ось це для мене був найкращий комплімент, бо в цій ролі за сценарієм я мала бути повною дурепою.
– А діти не пов'язані з акторською професією?
– Ні. Але я не від того, щоб вони стали акторами. Ганя зараз займається візажем, а в що це виллється – побачимо. Взагалі вона за характером – не акторка, вона скоріше режисер.
– Як Ви оцінюєте таку подію, як Одеський міжнародний кінофестиваль?
– Це дуже й дуже добре. Треба подякувати команді фестивалю на чолі з президенткою Вікторією Тігіпко, які шість років тому реанімували таку потрясну кіноподію в масштабах усієї нашої країни. До речі, я бувала на Московському міжнародному кінофестивалі й на «Кінотаврі» в Сочі. І можу з упевненістю сказати, що наш фестиваль нітрохи не гірший. Дуже хотілося б побувати в Каннах. От було б непогано знятися в якій-небудь картині, яка потрапила б до конкурсної або позаконкурсної програми цього фестивалю.
– Мрії, як відомо, мають звичай збуватися. Чого щиро Вам бажаю.
– Дякую!
– І наостанок: розкажіть про Ваші нещодавні кінороботи.
– Одна з них – роль у картині «Анка з Молдаванки». Я зіграла колишню одеську аферистку. Але сюжет переказувати не буду. Нехай глядачі все дізнаються, подивившись сам фільм. А до цієї картини я працювала в новому серіалі «Світло й тінь маяка». Дуже симпатичне кіно, теж рекомендую його подивитися.
