Майстер пензля Леонід Пастернак (1862 – 1945 рр.), член Товариства південноросійських художників (з 1892 р.), академік столичної Академії мистецтв (з 1905 р.) та його син, поет, прозаїк та перекладач Борис Пастернак (1890 – 1960 рр.) посідають чільне місце в Шевченкіані. Нагадаємо читачеві цікаві факти із життєпису батька та сина.

Прадід поета Акива Іцхок Пастернак мав шмат землі неподалік моря. Дід Осип Акивович у приміському селищі Слобідці-Романівці побудував постоялий двір, що складався з десятка номерів. У цьому дворі знаходили прихисток незаможні подорожани, селяни, що торгували на Слобідському базарі, чумаки, лірники та кобзарі з Поділля, Подністров’я.

Поет Борис Пастернак у вузькому колі зізнавався, що пам’ятає рядки з думи про смерть козака у долині річки Кодими:

Бодай ти, долино Кодимо,

мхами, болотами западала,

Щоб у весну Божу 

ніколи не зоряла, не позоряла!

Що я на тобі третій раз гуляю – 

В тебе козацької добичі собі

ніякої не маю…

Батько поета народився там же, у Слобідці, під передзвін бандури мандрівного співця. Він рано виявив здібності до малювання. Після гімназії закінчив рисувальну школу. Та шлях до успіхів у мистецтві був для Леоніда непростим. За порадою найближчого оточення спробував здобути фах медика. Потім юриста. Навіть закінчив Новоросійський університет. Але бажання малювати перемогло. Медаль Мюнхенської академії за успіхи у малюванні визначила його подальше життя. Він відкриває у Москві власну рисувальну школу. Йому позували Лев Толстой, Федір Шаляпін. Цілком можливо, що саме письменник розповів Леонідові про художника з України Тараса Шевченка. Толстой і Шевченко зустрічалися на урочистих обідах, що їх влаштовували петербурзькі та московські актори, у театрах, згадував про чорношкірого актора Айру Олдріджа, гра якого у найбільших містах Росії, зокрема в Одесі, мала шалений успіх.

Якщо звернутися до епістолярної спадщини Кобзаря, то у листі до Михайла Щепкіна прочитаємо:

«У нас тепер африканський актор, чудеса виробляє на сцені. Живого Шекспіра показує». Знайомство Тараса Шевченка з Айра Олдріджем, провідним актором лондонського театру «Ковент-Гарден», переросло у міцну дружбу. Ненабагато пережив він Кобзаря – помер 1867 року, маючи усього 60 літ.

Доля двох видатних людей різних країн, різних національностей, їхня безкорислива дружба запала глибоко в серце Леоніда Пастернака. До того ж, обидва мали стосунок до міста над Чорним морем – Кобзар в Одесі мав силу-силену друзів та шанувальників. Та й виступи теат­ральної трупи, де грав чорно­шкірий актор, за переказами родичів, збирали аншлаги. І академікові столичної Академії мистецтв вдалося увічнити пам’ять про цих видатних особистостей у роботах, виконаних аквареллю та олівцем «Т.Г. Шевченко та Айра Олдрідж» (1915 р.).

Син художника народився лютневого ранку 1890 року у Москві, на М’ясницькій вулиці, у казенній квартирі училища живопису, скульптури та архітектури. Служниця Марія виспівувала на радощах народну пісню, завезену з Одеси:

Чорноморець, мамо, 

чорноморець

Вивів мене босу на морозець,

Вивів мене босу та й питає:

- Ой чи є морозець, чи немає?

То була згадка про героїчне минуле народу, серед якого жила юдейська родина Пастернаків, про Чорноморське козацьке військо, яке сподівалося здобути лицарські привілеї у цариці Катерини ІІ, а нащадкам – волю. Та не так сталося, як гадалося…

Борис у дитинстві спочатку займався музикою за наполяганням матері Розалії Ісидорівни – талановитої одеської піаністки й педагога. Вісім років він опановував нотні премудрощі. Та втрутилися житейські реалії – юнак вступив на юридичний факультет Московського університету. Але в скорому часі перевівся на історико-філологічний. Пастернак виходив на той шлях, що визначав його долю.

Дитячі враження, як відомо, – найяскравіші. Вони прийшли до поета у роки змужніння.

Як стверджують дослідники життєпису Нобелівського лауреата, до 1902 року хлопця щоліта привозили до Одеси. Яскраві барви півдня, подих моря, яке було видно зі слобідської вулиці, багатомовний люд. Служниця Марія, яку в родині називали Мусею, виспівувала:

Якби таки або так, або сяк,

Якби таки запорозький козак,

Якби таки молодий, молодий,

Хоч по хаті б поводив, 

поводив.

Страх мені не хочеться

З старим дідом морочиться…

Одного разу Борис Леонідович Пастернак візьме до рук Шев­ченкових «Гайдамаків» і прочитає рядки, що їх виспівувала незаміжня служниця Марія. Вона виховувала сина самотужки.

…Коли перед Другою світовою війною столичне видавництво запропонувало Борису Леонідовичу перекласти російською поему «Марія» до ювілейного видання Тараса Шевченка, поет одразу погодився, бо твір асоціювався зі спогадами про одеську Марію.

Цей переклад, запевняють фа­хівці, відзначається близькістю до оригіналу, точністю передачі його ритміки, метрики й емоційно-образного ладу. Він друкувався у багатьох збірках поезій Тараса Шевченка. Перекладав Борис Леонідович й інші твори Кобзаря.