У цьому місяці ми можемо звернути увагу на ряд річниць, пов’язаних із цікавими фактами з літопису заселення території нинішньої Одеської області у XIX столітті.
Після укладання Андріанопольського миру за підсумками російсько-турецької війни 1828-1829 років воїни Ольвіопольського уланського полку, що полишав межі Болгарії, взяли з собою болгарських хлопчиків Івана Апостолова, Івана Калева, Дмитра Іванова та Христо Стана, які побажали переселитися на безпечну для них територію у північному Причорномор’ї, тим більше що тут, а саме в селищі Катаржине (нині Червонознам’янка Іванівського району) у них були родичі, що переселилася раніше.
Приблизно в той же час було збільшено розмір земельних наділів, надаваних колоністам на території нинішнього Татарбунарського району.
А з метою стимулювання людей, що мали досвід у виноградарстві та виноробстві, швейцарським поселенцям у Шабо п’ятьма роками раніше, у 1825-му, було надано істотні економічні пільги.
У 1835 ж році всім колоністам, без розбору мови та віросповідання, було заборонено вчиняти гарматну стрілянину в межах розважальних заходів у річні святкові дні, що послугувало приводом до чималого засмучення багатьох місцевих жителів, які звикли до гучного прояву свого емоційного стану.
Перше поминання
Перші літургія та панахида, на яких поминалися загиблі при штурмі Ізмаїльської фортеці, були відслужені 225 років тому – 25 грудня 1790 року за новим стилем – у щойно освяченій церкві Спиридона Тримифунтського в Ізмаїлі.
