Минуло 175 років від дня народження Тадея Рильського, батька видатного поета, перекладача, громадського діяча Максима Рильського. Свого часу він здобув не меншої, ніж згодом син, слави як громадський та політичний діяч, народний педагог, економіст, фольклорист, етнограф.
Тадей (Тадеуш Томаш Збігнев) Рильський народився 2 січня 1841 року в містечку Ставище на Попільнянщині, у шляхетній родині «дідича середньої руки» Розеслава Рильського, нащадка старовинного українського спольщеного роду, представники якого, як зазначає Орест Левицький, посідали поважне місце в історії України ще в першій третині ХVІІ століття.
З часом Розеслав Рильський продає землю у Ставищі і оселяється у Маковищі поблизу містечка Макарів. Там і минули юнацькі літа його синів Йосипа і Тадея. У гайдамацькому краї, де з вуст в уста передавалися легенди про Івана Бондаренка та Івана Сірка, брати Рильські проявили хист і любов до фольклору, збирали й записували історичні перекази та пісні.
Пройшовши курс приватного початкового навчання вдома, брати Рильські стали учнями Другої київської гімназії, де доля поєднала їх із майбутніми однодумцями: Павлом Чубинським, Олександром Стояновим та іншими прихильниками народознавства. Викладачами у гімназії були також значні постаті свого часу: Михайло Чалий – відомий педагогічний діяч, та Іван Сошенко – один з найближчих друзів Тараса Шевченка.
Але найбільший вплив на братів Рильських мав Володимир Антонович – видатний український громадський діяч, історик-археолог, археограф. Свідок характерних картин кріпацької дійсності, Антонович ще в юності поставив собі за мету зробити все можливе, аби припинити поневолення однієї людини іншою.
Отож, із 1856 року у студентському середовищі, що гуртувалося навколо Антоновича, почав ширитися так званий пуризм – неприйняття шляхетської пихи та марнотратства. Як зазначав сам Антонович, «гультяйству протиставлялася крайня стриманість у їжі і найповніше виключення пияцтва, моральність і можлива скромність в одязі. Останнє доведене до того, що багато хто одягнув штани із сірого солдатського сукна і такого ж чорного сукна сюртуки. Пихатості протиставлялася ввічливість і скромність»… Крім того, вчений робив чільний акцент на людське ставлення до всіх, в тому числі й до кріпаків, чого, за висловом «хлопоманів», уже зовсім не змогла прийняти шляхта.
Саме на цьому тлі були зроблені перші спроби історико-етнографічних досліджень Тадея Рильського. І як значно пізніше він напише, від днів ранньої молодості почалося його служіння українському народові.
Під час подорожей та етнографічних досліджень брати Рильські ще більше наблизилися до простого люду. Не за чутками й оповідями, а самостійно з’ясовували, яке воно є – «просте життя». Разом з кріпаками вони працювали у полі, чим і здобули у своїх підлеглих безумовну приязнь і відданість. Та за діяльністю братів уже пильно слідкували представники поліції, влаштовуючи навіть допити місцевим жителям. Кріпаки ж на допитах виказали «уперту затятість», вигороджуючи паничів Рильських і вигадуючи небилиці, або ж уникали розмови.
11 січня 1861 року у помешканні Рильських було вчинено обшук, а 18 січня братів викликали для пояснень до поліцейського управління в Києві. Тадей упевнено відкидав усі звинувачення: переконливо пояснював, що вилучені книги належать до бібліотеки його діда (що і підтверджувалося відповідним штампом); працював у полі, бо любить таку роботу; співав пісні, але не бунтівні. Тому вони з братом – не злочинці і не змовники.
Та все ж слідча комісія визнала «небезпечність» Рильських для Південно-Західного краю (себто для України) і рекомендувала заслати їх до Казані. Вирок цей набув такого гучного розголосу, що навіть Олександр Герцен у своєму часописі «Колокол» від 1 червня 1861 року переймається питанням: чи правда, що братів Рильських, студентів Київського університету, заслано до Казані через донос – за те, що вони по-братськи ставляться до своїх селян?
Та все ж на заслання братів Рильських не відправили: наступала доба звільнення селян від кріпацтва. 1860-1862 роки – час активності «народників», українських та польських громад, підготовки польського повстання, яке пізніше отримало назву січневого. Саме тоді з’являються й набувають популярності легенди та патріотичні пісні. Брати повертаються до Київського університету св. Володимира.
22 травня 1861 року Тадей Рильський – серед тих, хто проводжає до Канева труну з тілом Тараса Шевченка. Більше того, студенти готували на Чернечій горі місце для останнього притулку Кобзаря.
У фотоколекції Канівського музею Тараса Шевченка зберігається фото київської громади: люди з заступами над викопаною могилою. Серед них можна впізнати молодого бороданя Тадея Рильського.
У 1863 році він успадковує третину батьківського маєтку. Від цього часу і до останнього подиху Тадею Рильському судилося бути порадником, учителем, лікарем, а на схилі літ – мировим суддею для двох поколінь своїх земляків. Любов до простих людей лягла в основу його діяльності: на власні кошти він відкрив школу в Романівці: денну – для дітей, вечірню – для дорослих; частину землі, що належала його молодшій сестрі Магдалені, через банк оформляє на найбідніших романівських селян.
Восьмого жовтня 1902 року Тадея Рильського не стало. Помираючи, він просив відкрити вікно, аби чути, як співають дівчата на току, бо, за його словами, нічого кращого він у своєму житті не знав, ніж вільна пісня «вільного, веселого, життєрадісного народу».
Микола Лисенко у листі до Бориса Познанського писав про Тадея Рильського: «Померла квітка юнацтва 60-х років, славних років обчеської (сьогодні кажуть «суспільної») свідомості й відродження українського національного почуття. Правобережжя дало два золоті неоцінні дари українському товариству, більше, мабуть, не дасть ніколи з польських родин. Такі епохи не повторяються».
Наукова спадщина Тадея Рильського актуальна й сьогодні. В активі сучасного народознавства – його фольклористичні та етнографічні праці. Корисними є дослідження соціально-економічного напряму, що стали свого часу рецептами ефективного господарювання та подолання селянських злиднів. Із економічних праць за життя Рильського вдалося видати «Дім заробковий» («Dom zarobkowу», Варшава, 1875). Сьогодні до нашої уваги решта творів: «Студії над основами розкладу багатств», «Про херсонські заробітки», «Сільські пригоди» та інші.
До 175 річчя від дня народження Тадея Рильського Одеська національна наукова бібліотека в рамках проекту «Пророки рідної землі» представила книжкову виставку «В житті ніколи неправді не служив», яка містить його праці, відомості про життя, оточення, однодумців – Миколу Лисенка, Михайла Грабовського, Павла Чубинського, Митрофана Андрієвського, Володимира Антоновича, Бориса Познанського та інших. З раритетів – примірники журналів «Киевская старина» та «Основа» другої половини ХІХ століття, де з’явилися перші друковані праці Рильського: «З правого берега Дніпра», «Декілька слів про дворян з правого берега Дніпра» та інші. Особливої уваги заслуговує книга «Тадей Рильський. В житті ніколи неправді не служив», упорядником якої є молодший син Максим Рильський (до речі, названий батьком на честь Максима Залізняка). У ній зібрано дослідження, що стосуються проблем етнографії, фольклористики та економіки.
Говорячи про Тадея Рильського, не можна оминути увагою його синів, які теж є гордістю України, а їхня діяльність – значним внеском у скарбницю нашої історії та культури.
Старший та середній – Іван (1880-1933) і Богдан (1882-1939) – українські політичні та культурні діячі, відомі перекладачі.
Молодший – Максим (1895-1964), видатний поет, учений-енциклопедист.
