Хто вони, хлопчаки зі спецшкіл, створених перед війною, 1940 року? До 1944-го їх залишилося кілька десятків. Сьогодні в Одесі живуть тільки троє.
– У липні 1940 року відповідно до постанови Раднаркому в сімох місцях було створено військово-морські середні спеціальні школи. Не тільки в морських містах, але, наприклад, у далеких від моря Києві, Горькому та Москві, – говорить Ірина Лятоха-Федорко. – В Одесі було утворено школу № 6. Серед інших до неї потрапив і Сергій Лятоха. У майбутньому – мій батько. І дорога серцю людина.
Приймали без іспитів, був тільки конкурс атестатів. Звичайно, добирали хлопців фізично розвинених і тямущих. Буквально всі – корінні одесити, як і Сергій Лятоха, що жив на Сахалінчику (в районі вул. Водопровідної). Так випускники восьмих, дев’ятих і десятих класів набули статусу «спецшколярів». Навчання було з явним військовим ухилом.
Моряків готували в будинку нинішньої Поліцейської академії навпроти парку ім. Т.Г. Шевченка. Крім цього, існували артилерійська спецшкола № 16, військово-повітряна
№ 14, що ташувалися там, де сьогодні в Одесі на вулиці Манежній школа № 10 («французька»).
Перший набір до всіх класів становив 550 чоловік. У червні 1941-го відбувся перший випуск тих, що закінчили 10-й клас. Далі хлопців передали військкоматові. Більшість із них відразу ж відправили на фронт. Понад 90% із них загинули в перших найжорстокіших боях. Інших перекинули до табора під Крижанівкою.
– Одесу почали бомбити вдень 22 червня 1941 року. Тато був з однокашником на Приморському бульварі (тоді він називався імені Фельдмана). Одна бомба знесла половину міськвиконкому. Друга зруйнувала будинок на розі Театрального (Чайковського) провулка. Третя рознесла полуторку, яка вивозила поранених із поліклініки водників. Товариш загинув, залишилася тільки безкозирка, – передає спогади батька Ірина.
Через п’ять днів військово-морську спецшколу евакуювали до Азії. В Баку, де вже перебували вищі військово-морські училища ім. Фрунзе та ім. Дзержинського, Сергій був розподілений до механічного сектору підводного човна.
Він віддав підводному флоту 30 років. Останнє звання Сергія Миколайовича Лятохи – контр-адмірал.
– Люди того гарту флот любили беззавітно. І були оптимісти, яких пошукати! Ніхто з товаришів по службі не знав, що в батька поранені ноги. Шрами він приховував. Пішов у запас за станом здоров’я, – говорить Ірина. – Для нього прощання з човном було глибокою сердечною драмою. Він страшно переживав, кілька днів лежав нерухомий…
Покоління «спецшколярів», що народилися у 1923 – 1925 роках, склало плеяду видатних особистостей. Вони до чинів і регалій не рвалися – істинно заслужили. Серед них воєначальники, флотоводці, Герої Радянського Союзу, академіки. Лауреат Ленінської премії за фотографування зворотної сторони Місяця Брацлавець, народний художник Олександр Афанасьєв. Письменник Костянтин Кудієвський, на творах якого буквально ростуть моряки. Багато хто працював у Чорноморському морському пароплавстві. С. Лятоха майже 11 років викладав в Одеському вищому інженерному морському училищі, вів механічний цикл на військовій кафедрі.
Рахунок цим людям іде на убування. Сьогодні з живих в Одесі в строю тільки двоє колишніх вихованців артилерійської спецшколи і один – військово-повітряної.
А у Ірини Сергіївни турбота: як увічнити пам’ять героїчних випускників одеських спецшкіл. Парадокс у тому, що бронзовий пам’ятник хлопцям, які стали військовими моряками, стоїть в узбецькому селищі Кува-Сай, куди їх завезли при евакуації. Скромніший пам’ятник є в Києві. А в Одесі?
Ірина викладає на стіл накопичені за багато років матеріали листування із владою, керівниками всіх рангів. У відповідь самі обіцянки й відписки.
І ось топонімічна комісія дала добро на встановлення пам’ятного знаку на фасаді Посту №1 у парку ім. Т.Г. Шевченка. Дозвіл дано із припискою: «здійснення проекту можливе тільки за рахунок залучених коштів». Тобто – на свої!
А що дивуватися, якщо навіть за вихід у море для покладання вінків зі старих брали плату.
Тепер залишається зібрати кошти.
На все про все – тобто проект, матеріал, виготовлення, встановлення – потрібно 16 тисяч доларів. Це буде стела з барельєфом. Під нею – рядки з вірша випускника морської спецшколи Оскара Ставницького:
Одесса, видишь
поредевший строй?
Прислушайся к скорбящему
молчанью!
Прижми к себе и в памяти укрой
Детей, не прибывших сегодня
на свиданье!
– Ходжу із шапкою по колу, – зітхає І. Лятоха-Федорко. – Звернулася до організацій, до однокашників спецшкіл, що живуть сьогодні хто в Німеччині, хто в Канаді та США. Пошук коштів почали діаспори емігрантів. Багато хто дає, скільки під силу. Сусід із четвертого поверху, підводник строкової служби, кладе до спільної карнавки свою пенсію.
По-різному люди люблять Одесу, зберігають її історію…
