Ця публікація завершує короткий цикл нарисів дослідника-пошуківця Анатолія Козика, присвячений 75-й річниці героїчної оборони Одеси.

Серед командирів батальйонів 31-го та 287-го стрілецьких полків 25-ї Чапаєвськоі дивізіі, які обороняли  Одесу на південному секторі 1941 року, особливу роль доля відвела капітанові Петрашу Василю Івановичу.

Народився В.І. Петраш 1903 року у квітучому селі Ваці Полтавського району Полтавської області. У 1925 році був мобілізований до лав Червоної Армії. Через рік після закінчення полкової школи він був призначений на посаду командира відділення, а згодом став помічником командира взводу. 

Високий, смаглявий, стрункий, життє­радісний і енергійний, він був одним із найкмітливіших і найвольовіших командирів.

У 1940 році за успіхи в бойовій підготовці стрілецької роти, яку він очолював, його було призначено командиром батальйону 31-го стрілецького полку 25-ї Чапаєвської дивізії. Згодом йому було присвоєно чергове військове звання капітан.

…На світанку 22 червня 1941 року на річ­ці Прут у районі містечка Рені ба­тальйон капітана Петраша прийняв на се­бе перший удар ворога. Того дня, завдаючи великої шкоди живій силі й техніці супротивника, його батальйон відбив у своєму районі оборони три спроби ворога форсувати річку. Протягом 23 діб батальйони 31-го полку утримували доручену їм ділянку кордону, проявляючи при цьо­му взірці стійкості, мужності та відваги.

Особисту стійкість і героїзм проявив комбат Петраш 17-19 липня в боях під Плахтіївкою Саратського району, коли, щоб запобігти оточенню штабу ба­тальйону, власноруч вів одночасний вогонь із двох ручних кулеметів, знищуючи атакуючого супротивника.

11-15 серпня позиції батальйону Петраша біля села Михайлівка Біляїв­ського району атакували румунські 9-й та 37-й піхотні полки. Батальйон Петраша протягом чотирьох діб відбивав атаки ворога, завдаючи йому втрат. В результаті 9-й піхотний полк румунів був розбитий і супротивник відвів його залишки в тил.

Батальйон Петраша у складі 31-го стрі­лецького полку 25-ї Чапаєвської дивізії спільно з іншими частинами стримував ворога, який рвався до Одеси в районі так званого Ленінтальського виступу.

Попри тяжкі втрати серед захисників Одеса залишилася непідкореною.

14-17 вересня ворог перегрупувався і посилив тиск на позиції 31-го стрілецького полку. Будучи напівоточеним у ра­йоні Дальника, батальйон Петраша жорстоко бився з ворогом, що рвався до Сухого лиману.

Кулеметник станкового кулемету Харі­тонов, відбиваючи атаки на спостережний пункт комбата, був убитий. Тоді за кулемет ліг сам Петраш і влучним вогнем прикував до землі ворогів.

– Товаришу капітан! Командир полку полковник Мухамедьяров наказав відійти до Дальника, ворог нас оточує! – доповів телефоніст.

– Скажи, що відступати немає куди, позаду Одеса. Відбиваю атаку, – не припиняючи вогню, крикнув Петраш.

І не відступив. Не відступили й підпорядковані йому роти. Атака ворога вкотре захлинулася. 17 трупів ворогів, зрізаних кулями комбата, лежали на полі бою. Поранений комбат залишився в строю.

Бойові заслуги капітана Петраша не залишилися поза увагою командуван­ня. 17 серпня 1941 року командир 31-го стрілецького полку полковник К.М. Муха­медьяров представив комбата Петраша до нагородження. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1942 року Василь Петраш був нагороджений орденом Червоного Прапора.

А на початку жовтня 1941 року наказом командування Приморської армії капітана Петраша було призначено командиром 54-го стрілецького полку 25-ї Чапаєвської дивізії замість підполковника Свідницького, який вибув…

Після евакуації Приморської армії до Криму 54-й полк під командуванням ма­йора Петраша брав активну участь у боях під Воронцівкою, стримуючи фашистів, які прорвали оборону Перекопу.

Доля майора Петраша, командира 54-го стрілецького полку, як і більшості солдат і офіцерів, що захищали Крим та Севастополь, склалася трагічно. 11 листопада 1941 року під час атаки 54-го полку на хутір Макензія під Севастополем майор Петраш був тяжко поранений та помер від ран 15 листопада 1941 року. 

Поховано В.І. Петраша на братському кладовищі «Північна сторона – Бартенєвка» в Севастополі. 

7 листопада 1941 року у Василя Івано­вича та його дружини Марфи Сергіїв­ни народилася донька Тетяна, яку батько так і не побачив.

Зараз донька Василя Петраша Тетяна Василівна Бородіна проживає в батьківській оселі в селі Ваці Полтавської області. Дружини та двох синів Василя Івановича вже немає серед живих. Але живуть його внуки та правнуки, які бережуть пам’ять про свого героїчного діда.

Шановні читачі, керівники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування! У ці дні минає 75 років від початку героїчної оборони Одеси. Ви мали можливість ознайомитися з трьома історико-біографічними публікаціями про бойових офіцерів, які зробили значний внесок у забезпечення південного сектору оборони Одеси тяжкого 1941 року. 

Пропоную розглянути питання про увічнення пам’яті полковника Муха­медьярова Касима Мухамедья­ровича – командира 31-го стрілецького полку 25-ї Чапаєвської дивізії, майора Єріна Петра Павловича – командира 65-го окремого кулемет­ного батальйону Тираспольського укріп­району, майора Петраша Василя Івановича – командира першого батальйону 31-го стрілецького полку, згодом – командира 54-го стрілецького полку 25-ї Чапаєвської дивізії, та прийняти відповідні офіційні рішення.

***

Щиро дякую колективу редакції газети «Одеські вісті», в.о. головного редактора газети В.З. Саркісяну за надану можливість виступити із зазначеними публікаціями на сторінках обласної газети.