Двадцять третій номер будинку на вулиці Софіївській в Одесі. Тут жила колись акторка Українського драмтеатру Лідія Володимирівна Мацієвська (1889 – 1955). Виходячи з дворових воріт на роботу, вона поглядала на тридцятий будинок, де колись збиралися просвітяни. Перед очима поставали дні юності.

Ліда Мацієвська закінчила гімназію у Києві. Мріяла навчатися далі. У зв’язку з сімейними обставинами (мати, овдовівши, вийшла заміж удруге за сина драматурга Кропивницького, артиста Костянтина Вукотича) переїхала до Одеси.

Упродовж усієї діяльності місцевої «Просвіти» Ліда Мацієвська була незмінною учасницею творчих вечорів, які влаштовувало товариство. У його звітах за 1906-й та 1907 роки ім’я дівчини згадується серед співачок. Які ж пісні виконувала слухачка Вищих жіночих курсів?

У спогадах народної артистки УРСР можна прочитати, що в родині Кропивницьких, до якої волею долі стала належати, інтерес до творчості Тараса Шевченка був постійний. То ж і на неї подіяла магія слова Кобзаря, підсилена Марком Лукичем та вітчимом. Одного просвітянського вечора вона дебютувала піснею на вірші Тараса Григоровича «Ой стрічечка до стрічечки» (музику написав Микола Лисенко).

Ой стрічечка до стрічечки,

Мережаю три ніченьки,

Мережаю, вишиваю,

У неділю погуляю…

Якось Марко Лукич заїхав до нових родичів у гості. Після обіду підійшов до піаніно, почав награвати незнайому Ліді мелодію. Ліда запитала у нового дідуся, що це він грає.

Мелодія їй сподобалася. Музика ніби випромінювала м’яке світло. Ліда попросила заспівати.

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає

І сонце спатоньки зове

У синє море…

– Спробуй-но ти, – запропонував Марко Лукич.

Ліда спробувала.

– Ця пісня личитиме тобі.

– Дякую, дідусю.

А 1908 року Ліда виступила у «Просвіті» з рефератом про письменницю Ганну Барвінок, дружину Пантелеймона Куліша. Допомагав Мацієвській готувати реферат Михайло Комаров.

Якось після відвідин Кропивницьким родини Вукотичів-Мацієвських Ліда виявила на столі залишену книжку. На обкладинці було написано: «Марко Кропивницький. Збірник творів. Том перший. Київ. 1882 рік». У цьому томі була вміщена драма «Невольник» за мотивами поеми Тараса Шевченка. Персонажі драми ті ж , що і в поемі – старий козак, його донька Ярина, названий син Степан… Читання захопило…

Ліда почала грати роль Ярини у аматорських виставах «Невольника» на робітничих околицях міста.

– Акторська робота, – згадувала Лідія Володимирівна Мацієвська, – так захопила мене, що я не змогла навіть закінчити Вищі жіночі курси, бо доводилося ще й учителювати, заробляти на прожиток. 

Учителювала вона на Слобідці-Романівці. Вдячні одесити назвали на її честь одну з вулиць мікрорайону.

Робітничий глядач одеських околиць любив глибоко народний за своїм характером український театр. І ця любов одеських залізничників, олійників, джутарок змушувала самодіяльну акторку забувати, що грає вона на сяк-так обладнаній сцені.

Акторка з усіх сил прагнула передати чисті, глибокі почуття своєї героїні до коханого, який волею обставин став сліпим кобзарем.

…У серці зринали спогади про останні гастролі корифея української сцени у березні 1910 року.

Глядачі заповнюють зал у театрі Сибірякова. Вони з нетерпінням чекають на появу свого улюбленого «батька». І зустрічають Кропивницького з якоюсь зворушливою урочистістю, а проводжають бурхливими оплесками. «Батько» ж демонструє, що він усе ще видатний артист, митець, що він витончений знавець традицій свого народу…

У прийомі, влаштованому Кропивницькому, відчувалася така вдячність за його сценічну діяльність, така любов до нього, що кожен із найзнаменитіших артистів міг би йому позаздрити. А бажання виступати у такому похилому віці ще раз засвідчувало, що йому важко розлучатися з коханим дітищем, випестуваним із такими зусиллями. Незважаючи на свої 70 років, Кропивницький здавався таким бадьорим!

Усі обставини вистави залишилися для Лідії Володимирівни якимись незвичайними.

З огляду на величезний успіх гастролей Марка Лукича Кропивницького, було вирішено їх продовжити.

Перепочивши лише один день, Марко Лукич грав далі. Про це в газеті «Одесские новости» повідомлялося так: «Вчорашні театральні іменини маститого «батька» пройшли за виключно урочистих обставин. Сам бенефіціант вразив такою грою, що навіть при найскептичнішому ставленні до української сцени можна було учорашній вечір відбути у театрі з рідкісним задоволенням. Кропивницький, як актор, нагадав українській сцені її славне минуле і в двох ролях полонив публіку…»

Але Марко Лукич і після свого бенефісу не відпочивав. Він вирішив здійснити ще одну подорож – до Акермана. Виступати в Акермані планували з новим складом виконавців. Передбачалося ставити й «Невольника». Кропивницький до останніх днів життя був радий ділитися з молоддю своїм досвідом і знаннями, зацікавився сценічними успіхами Ліди Мацієвської. Залюбки погоджувався виступати з нею разом в Акермані, щоб вона зіграла роль Ярини. А крім того, мав намір грати з нею в Одесі у драмі «Назар Стодоля». Працював Марко Лукич з Лідією Мацієвською над роллю Галі, доньки сотника Кичатого, головного героя п’єси.

Після вистав у Акермані трупа вирушила назад. Знову довелося пливти і катером, і кіньми їхати через Овідіополь. 6 квітня мала бути вистава «Назар Стодоля». Але, на жаль, вона відбулася без участі Марка Лукича. Він захворів. Роль сотника Кичатого грав Костянтин Маркович – син славетного артиста.

…Коли 1925 року в Одесі почав працювати Український драмтеатр, за плечима Лідії Володимирівни Мацієвської уже був справжній театральний університет, започаткований Марком Кропивницьким, завершений самою артисткою, яка доклала величезних зусиль до створення власного творчого портрета. Дебют Лідії Володимирівни на сцені Української держ­драми відбувся 16 жовтня 1926 року.

Вона була народною артисткою (офіційно це звання отримала 1947 року), але в означенні «народна» вбачала не прислужування правлячій у країні партії, а виявлення народного світогляду, народної філософії, народного прагнення до світу добра і правди. Один із одеських театральних критиків так висловився про гру Мацієвської: «На першому плані в неї завжди був характер, образ. І до цього, передусім, спрямовані її зусилля».

У списку ролей Лідії Володимирівни, зі­граних на сцені Одеського українського драмтеатру, їх майже півсотні, створених за п’єсами найкращих письменників різних країн: Кропивницького та Карпенка-Карого, Шекспіра та Гольдоні, Бомарше і Запольської.

Вона легко й невимушено несла акторське призначення людям, своїм іскрометним, сповненим гумором талантом допомагала їм переживати труднощі, яких так багато було на життєвому шляху, вірити, що настане в нашій хаті «і правда, і воля».