Мандрівки у часі. Зустрічі з легендарними героями. Захопливі бої із застосуванням холодної зброї та побутової магії. І, головне, все це відбувається за безпосередньою участю звичайного школяра. Такі сюжети досить популярні в американських фільмах та японських аніме. Нині ж за них беруться й українські кінематографісти. Фільм «Сторожова застава» критики вже називають «першим українським фентезі».
♦Промотур на батьківщину
Показ кінострічки відбувся в Одесі в рамках промотуру за участю виконавців головних ролей та інших митців, причетних до створення картини.
Для деяких з них спілкування з глядачами Південної Пальміри було не стільки пересічним відрядженням, скільки приводом повернутися додому. Так режисер фільму Юрій Ковальов, який останнім часом мешкає в столиці, нарешті отримав можливість побачитися з близькими в рідній Одесі. Він зауважив, що має за честь представляти «Сторожову заставу» для своїх земляків, тому охоче розповідав про курйозні та не дуже випадки, які траплялися в процесі зйомок.
– Даня Камінський (виконавець головної ролі школяра Вітька) опанував фехтування за два тижні: у фільмі його супротивниками були тільки гарбузи, тому навчання було не дуже складним, – сміється Юрій Ковальов. – А ось Рома Луцький, який виконував роль богатиря Олешка, займався довше та виснажливіше. Проте ці тренування згодом стали акторові у пригоді. Під час зйомок сцени фінального бою його суперник забув один з елементів та випадково вдарив Рому в обличчя. Наш герой встиг зреагувати та ухилитися й лише дивом не втратив око.
♦Побити половців і не посваритися з казахами
Треба сказати, що супротивники у наших протагоністів були серйозні. Трьом давньоруським богатирям протистояли хитрі половці. Останніх очолювали жорстокий хан та могутній чаклун. Їх ролі виконували актори з Казахстану – країни, де зараз живуть прямі нащадки колись ворожого нам кочового народу. Закордонні артисти привнесли до українського фільму азійський колорит і «позичили» загарбницькому племені свою мову. Всі діалоги між собою «вороги» вели казахською, яка споріднена зниклій половецькій. Щоправда, трохи пізніше ролі довелося переозвучити спеціально вигаданим діалектом. Причиною стало те, що кінострічку експортували для показу в Казахстан, і творці фільму не хотіли викликати невдоволення в цілком мирного народу. До речі, крім Казахстану, права на показ фільму вже придбали Франція, Бельгія, Китай, Японія, Індія, В’єтнам та Білорусь. Найближчим часом фільм покажуть і у США.
♦Чим лякав кочівників Лондон?
У боротьбу були залучені мечі, магічні сили та пересічна школярська хитрість. Половці принаймні виглядали наляканими, спостерігаючи за «чаклуванням» Вітька, яке супроводжувалося незрозумілими словами на кшталт «London is the capital of Great Britain» та «Who is absent today?». Однак у «Сторожовій заставі», як і в житті, комедія йде поруч з трагедією. Чи не найдраматичніший момент усього фільму був пов’язаний із «дідом Овсієм з Посьолка Котовського». У фільмі він – найстаріший та наймудріший житель давньоруського містечка Римова. Поза екраном – одеський актор театру та кіно Георгій Дерев’янський. Невисокий літній чоловік, якому в серпні виповнилося 74, намагався не виділятися на публіці. Проте компліментів з приводу якісної гри отримав чи не найбільше. Присутніх цікавило, як він зміг стати професійним артистом і де навчився свого мистецтва.
– Взагалі-то я за фахом слюсар-збирач, який ніде спеціально на артиста не вчився, – сказав Георгій Миколайович, – Однак при цьому я задіяний у кіно з 1958 року і на цей час маю понад двісті ролей. Доплюсуйте до цього двадцять п’ять років роботи в театрі. Досвід у мене великий, а от можна мене назвати професійним актором чи ні, то нехай вже глядачі вирішують.
♦Спочатку була книга
Також із шанувальниками книги зустрілася людина, яка хоч і не брала участі в знімальному процесі, однак без неї створення фільму не було б можливим. Мова, звісно, йде про одеського письменника Володимира Рутківського – автора однойменної повісті. На її основі розробили сценарій, який у 2013 році виборов право бути екранізованим державним коштом. Бюджет новоствореного фільму складав 45 мільйонів гривень, 18 мільйонів з яких надала держава. Книга, звісно, відрізняється від фільму. Однак автор першотвору, здається, образи на «кіношників» не тримає.
– Коли я вперше дивився фільм, то постійно порівнював його зі своєю книгою, – згадує Володимир Рутківський. – Як глядач я був готовий аплодувати стоячи, однак як автор постійно думав, чому при екранізації викинули той чи інший момент, чи так вже гарна моя книжка, як її хвалять. Втім при подальших переглядах я прийняв режисерське бачення і готовий подякувати усім за гарну роботу.
Під час одеської презентації Володимир Григорович роздав усім охочим автографи, тим паче що популярність фільму викликала значне зацікавлення першоджерелом. Особливо багато було охочих серед школярів, яким дорослі часто дорікають, що ті нічого не читають. Діти, бодай і через розважальний похід до кінозалу, отримали мотивацію для позакласного читання. В доробку українського кінематографа з’явився фільм, на який не соромно когось запросити. Може, варіації «Сторожової застави» – відзнята та надрукована – дещо й відрізняються. Проте вони обидві мають право на життя і на любов прихильників. Принаймні бурхливі оплески наприкінці кінопоказу та черги на автограф-сесію людей з книжками мене в цьому переконали.
