І разом з ними йшла весна…

У оперативному зведенні за 23 березня 1944 року Радянське Інформ­бюро повідомило, що наші війська з боями просува­лися вперед і оволоділи районним центром Одеської області, містом і крупною залізничною станцією Кодима та зайняли більше 30 населених пунктів.

У визволенні Кодимщини від фашистських окупантів безпосередню участь брали 41-а гвардійська Ордена Суворова Корсунь-Шевченківська стрілецька дивізія, 80-а гвардійська Уманська ордена Суворова стрі­лецька дивізія, 8-а гвардійська танкова дивізія, у звільненні м. Кодими – 122-й гвардійський Орденів Суворова, Кутузова ІІІ ступеню стрілецький полк. На околи­цях міста вели бої 124-й та 126-й стрілецькі полки, до них приєдналися партизани і підпільники.

Ось кілька епізодів тієї визвольної весни 1944-го року…

Ім’я танкіста Маліхова носить вулиця у Кодимі

Очоливши колону танкістів, гвардії майор Анатолій Маліхов 22 березня 1944 року на своєму танкові першим увірвався у Кодиму і переміг у нелегкому бою біля цегельного заводу. Потім Анатолій Наумович Маліхов отримав бойовий наказ звільнити від загарбників вузлову залізничну станцію Слобідка, звідки фашисти відправляли велику кількість техніки, особового складу, ешелони з військовополоненими, а також вивозили награбоване майно. Танки вийшли з Кодими запланованим маршрутом через Лисогірку, Лабушне, Круті, Малу Слобідку. Розраховували нанести удар по ворогу з боку Тимкового та Кирилівки.

Коли танки піднялись на узбіччя лісу біля села Мала Сло­бідка, вони потрапили під гарматний обстріл замаскованого ворожого бронепоїзда. Фашисти кинули у бій десять танків проти чотирьох. У цьому нерівному бою загинув гвардії майор Маліхов. За проявлену мужність і героїзм гвардії майору Анатолію Наумовичу Маліхову посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Прах героя покоїться в с. Мала Слобідка, тут установлено бюст Героя, його ім’я носить одна із вулиць м.Кодима.

Анатолій Маліхов нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни I ступеню, Червоної зірки, медалями.

22 березня 1944 року 122-й гвардійський полк підійшов до Кодими, на околицях якої вели бої 124-й та І26-й стрілецькі полки. У ніч з 22 на 23 березня 1944 року Кодима і с.Серби були повністю звільнені від загарбників, а 23 березня – увесь Кодимський район.

У роки Другої світової війни пішли на фронт і боролися у підпіллі понад 10600 кодимчан. З них 4452 воїни загинули. З 972 воїнів, загиблих при звільненні Кодимщини, 657 чоловік залишилися невідомими.

Сто перша весна Василя Грушецького

 Ветеран війни і праці Василь Йосипович Грушецький – найстарший учасник партизанського і підпільного руху на Одещині. Другу Світові війну він зустрів лейтенантом. У складі протитанкового артилерійського полку брав участь у обороні Смоленська і Москви. Потрапив у жахливе оточення під Вязьмою, потім вів партизанську боротьбу з оку­пантами на Смоленщині, в Білорусі, отримав важке поранення. Нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни, Богдана Хмельницького, медалями «За відвагу», «За оборону Москви», «За звільнення Варшави», «За звільнення Праги» та іншими. 

- З допомогою підпільників на­весні 1942 року мені вдалося діста­тися в с.Французьке (Лисогірка), де жили мої батьки. Тут я зі своїми односельцями і братом Леонідом створив підпільну групу для боротьби з окупантами. Потім ми об’єднались з групою підпільників Федора Палія, а також з групою кодимських підпільників під керівництвом Василя Кривенцова.

Щоб уникнути відправки в німецьке рабство, підпільники влаштувались працювати на заліз­ницю та місцеві підприємства. Вони всіляко шкодили окупантам: псува­ли продукцію, обладнання, таємно вивозили продукти на партизанські бази, збирали розвідувальні відомості, виготовляли бомби з боєприпасів, що знаходили на полях боїв, і мінували залізничну колію, громили каральні загони окупантів, - згадує Василь Грушецький.

Після звільнення Кодимщини партизани і підпільники в лавах Червоної Армії брали участь у завершальних боях проти окупантів.

Сьогодні Василь Йосипович зустрічає свою сто першу весну. Та поважний вік не стає на заваді теплих зустрічей ветерана з учнівською молоддю. Бо, як каже Василь Йосипович, такі зустрічі не дають згаснути вогнику пам’яті про тих, хто у воєнне лихоліття наближав Перемогу. І найбільше його бажання, щоб нащадки пам’ятали і живих, і тих, хто поклав своє життя на вівтар Перемоги, хто боровся з окупантами не за нагороди, не за славу, а за свободу рідної Вітчизни.  

Пільги і турбота мають йти до ветерана 

На жаль, рідіють ряди ветеранів. На Кодимщині залишилось 13 сивочолих визволителів, які сьогодні самі потребують захисту і уваги, тепла і турботи. Чи отримують вони все це сповна? З таким запитанням звернулась до заступника голови Кодимської районної ради Олега Чернійчука. 

- Система соціального захисту населення, яка діє в державі, дає змогу реалізувати головний принцип соціального захисту ветеранів війни, який полягає у тому, що пільга і турбота мають йти до ветерана. Ветерани Другої світової у районі не залишені поза увагою. Дехто з них проживає з дітьми,  за іншими закріплені соціальні працівники. Також організовано медичне обслуговування цих людей. В районній лікарні є палати для ветеранів, прийом ветеранів ведеться позачергово. Передбачено і санаторно-курортне лікування, однак, на жаль, ці люди статечного віку і не можуть скористатися ним, - розповідає Олег Чернійчук. 

До Дня Перемоги, наприклад, кожен ветеран війни отримує одноразову виплату з державного бюджету, подарунки від районної влади. В рамках акції «Поруч живе ветеран» школярі регулярно допомагають ветеранам у прибиранні обійстя. 

Шанобливе ставлення у районі і до пам’ятників та меморіалів полеглим в роки Другої світової. 

– Ми усвідомлюємо, наскільки важливе збереження пам’яток історії, адже це найдорожча пам’ять, яку ми передамо нащадкам. А ще - передамо шану до ветеранів, захисників Вітчизни. Сьогодні це надзвичайно актуально, тож зустрічі з ветеранами, їх вшанування і щоденне шанобливе ставлення до них – це ті чинники патріотичного виховання, на яких базується майбутнє України, – вважає Олег Чернійчук.  

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті