Ольга Кржечевська: Від панянки до селянки!

Кінопродукції нині чимало, а от змістовної мелодрами, такої,  щоб було над чим замислитись, зробити певні висновки, врешті-решт, запозичити щось для себе, не так  і багато. Цього разу поталанило. Одного зимового вечора переглянула фільм «Список бажань» (2017 р.). Стрічка дуже сподобалась.  Співпереживала з екранною героїнею, хворою на рак, яка зуміла в таких важких обставинах стати щасливою.

Як глядач,  відзначила професійну роботу  режисера, на «відмінно» оцінила гру акторів. І гадки не мала, що щасливий випадок дасть можливість познайомитися зі сценаристом цього фільму і висловити своє захоплення самому автору особисто. І не деінде,  а в рідному селищі –  Саврані.

 

Знайомтесь і ви, шановний читачу: це - Ольга Кржечевська. Киянка, яка два роки тому вирішила круто змінити своє звичне життя. Взяла і переїхала з мегаполісу до сільської хатки з пічкою. 

Візитка Ольга Кржечевська, кіно- і телесценарист. 

Народилася в м. Суми, але майже все життя прожила в Києві. Закінчила Київський національний університет театру, кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, майстерня Богдана Жолдака. 

Творчий доробок: повнометражний фільм «Orange love» (реж. Алан Бадоєв), короткометражний фільм «Діти» (реж. Михайло Костров), телесеріали «Список бажань», «Кріпосна», «Жонатики», «Перші ластівки». 

Крім професійних інтересів, має широке коло захоплень: історія, психологія, соціологія, екологія, арт та народні ремесла, а тепер - і сільське господарство. 

Заміжня, виховує трьох дітей.

«Список бажань» – не єдиний доробок сценаристки. «OrangeLove» режисера Алана Бадоєва, сценарій якого Ольга і Алан написали у співавторстві, вийшов на великі кіноекрани ще 2007 року. 

Потім був фільм «Діти» (режисер Михайло Костров), присвячений темі всиновлення ВІЛ-позитивних діточок, рівності прав і свобод ВІЛ-позитивних людей. 

Короткометражну мелодраму «День Незалежності. Григорій Піпський» пані Ольга вважає однією з найважливіших своїх робіт. Передивіться цей фільм при нагоді, він викладений на ютубі.

І, звісно, не можна оминути популярний серіал  українського виробництва «Кріпосна», який вийшов на телеекрани цієї весни. У цьому проекті пані Ольга працювала в складі великої авторської групи як діалогіст. Саме вона знає, як говорить і про що думає кожен персонаж.

Серед квітучих каштанів селищного парку велась наша розмова про професійну діяльність Ольги Кржечевської, її уподобання, сім’ю. Цікаво було почути й про те,  як киянка адаптувалась у  сільській  місцевості.

Мрії повинні здійснюватися

— Чому переїхала? Як воно не банально звучить, я про це давно мріяла. Так. Вважаю, що мрії просто зобов’язані здійснюватися! Ось, наприклад, моя перша освіта - економічна. Працювала в сфері реклами. Але моєю мрією з дитинства  було кіно.  Мої батьки, люди технічних професій, не вважали кінематограф серйозною справою, тому наполягли, щоб я обрала щось стабільне. Я була дівчинкою слухняною, але про свою мрію  не забула...

 — Чому кіно?

— Розумієте, мені з дитинства було шкода, що життя тільки одне. Я б хотіла прожити друге, третє, соте  життя. У різних сторіччях і на різних континентах, в різних тілах і обставинах. А кіно, письменництво — власне, єдина царина, яка дає таку можливість. Я за кожного зі своїх героїв проживаю його долю. І за головних, і за другорядних, і за праведників, і за злодіяк. За злодіяк жити важче.

— Ви вже в доволі зрілому віці прийшли в кінематограф? 

— Так, мені було 28, коли я полишила свою стабільну, але нудну роботу і знову стала студенткою. Тепер вже Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Я не боюся мріяти і не боюся змінювати своє життя (так впевнено заявляє моя співрозмовниця, що мені хочеться їй зааплодувати - Авт.).

Ви навчалися в майстерні Богдана Жолдака - українського письменника, сценариста та драматурга, педагога та телеведучого, який організував перший в Україні курс драматургів. Який він? 

— Це -  Майстер з великої літери та чудова людина. Богдан Олексійович надавав нам повну свободу творчості. Дуже нас підтримував, у які б жанри та творчі експерименти нас не кидало. Часом він вірив в нас більше, аніж ми самі. Ми писали і детективи, і комедії, і мюзикли, і п’єси, і навіть хоррори  (фільми-жахи). Всі його учні зараз успішні драматурги, сценаристи, шоуранери (виконавчий продюсер).

— Але Ви  все ж таки вибрали мелодраму?

— Так, це мій улюблений жанр. Хоча до мелодрами чомусь ставляться зі зневагою, але  це той жанр, який  достукується до самого серця.  А я сприймаю життя через серце. Я жінка, та  й пишу переважно для жінок.

— Пані Ольго, скажіть, будь ласка, чи подобаються створені Вами персонажі,  коли вони вже екранізовані, чи не буває розчарувань?  

-  Я кожен раз дуже хвилююся.  Це наче знайомство з далеким родичем, якого ніколи не бачив, а лише переписувався.  Спочатку трохи незвично, а потім розумієш, що інакшим він і не міг бути. Так сталося з героїнею «Кріпосної» - Катериною. Виконавиця цієї ролі Катерина Ковальчук неймовірно талановита, і Катя в неї вийшла саме така, як ми, автори, її задумували. Та й весь акторський склад  в серіалі - просто чудовий. Це, як діамантове намисто – всі сяють, всі надзвичайні! Величезна їм подяка!

— Як Вам пишеться тут, в Саврані?

— Добре. Є спокій, є природа, що надихає та чудові люди навколо. Що ще треба сценаристові? А комп’ютерні технології дають можливість надсилати свої роботи та спілкуватися з колегами і на великій відстані. До речі, завершальні чотири серії  «Кріпосної» писалися уже тут, в Саврані. Тут з’явилися і нові сценарії – мінісеріалу «Жонатики» та  соціальної драми «Кришталеві ластівки». Вони вже фільмуються, і незабаром глядач їх побачить. 

— Це українські серіали?

 — Звісно! І, нарешті, україномовні. На мою велику радість. 

 — Над чим Ви працюєте зараз?

— Теж над україномовним історичним серіалом. І теж про неймовірне кохання.  Так що готуйте хусточки і каву.

— Там все буде добре?

—  Буде. Але не відразу.

Топити пічку – «наука» не проста

— Цікаво, як все ж таки Ви оселились в Саврані? Чому саме Саврань?

— Місто занадто гамірне для мене. Я не «тусовочна» людина. Душа бажала тиші, спокою. Навіть зринало бажання переїхати до екопоселення, але зупиняла думка про освіту дітей. Їх в мене троє. В Саврані жили наші друзі. Ми приїздили кілька років поспіль влітку на відпочинок, і закохалися… В природу, в людей, в сам дух селища. Якимось дуже рідним воно відчулося.  Вже два роки тут мешкаємо. 

У кардинальній зміні підтримав чоловік Олександр. Два сини також  з нами переїхали. А старшу доньку, аби не переривати її навчання у мистецькому закладі,  залишили з бабусею у Києві. Приїздить на літо: допомагати, відпочивати і надихатися.

— Складно було призвичаїтись?

— Не так складно, як дивно. Все інакше. Але маю доброго чоловіка, тож з ним нічого не боюся. Більшу частину сільського побуту взяв на свої плечі чоловік. Потроху навчилися всього – дрова колоти, пічку палити, город обробляти. 

— Для петрушки, кропу, іншої зелені та картоплі землі вистачає?

— Всього потроху є. Та не картоплю  ми висаджуємо, а батат. Це сорт бульби, який дуже корисний. А ще врожайний,  і колорадський жук його не їсть, тож не треба кропити отрутою. Власне, один з привілеїв сільського життя – це можливість вживати справжні, здорові, натуральні продукти. 

Та поки адаптувалися, всього було - і сміх і гріх. 

Згадую, як  пізнавала «науку» розпалювання пічки, коли поруч не було чоловіка. 

У приміщенні знизилась температура. Працювати, коли холодно, не можу.  Вирішила  самостійно затопити пічку. Та як, з якого боку підійти? Довелося в інтернеті поради шукати, але таки справилась.  Тепер вмію. Маю купу різних хобі. Аби на все рук та часу вистачало! В’яжу, вишиваю, займаюся плетінням з бісеру. От светр на мені власноруч вив’язаний. (Відзначу, що виконаний ідеально,  ніби фабричної роботи. Її витвори з бісеру експонувались на виставці - Авт.)

– Найбільше Ваше досягнення?

- Найбільше моє досягнення — це  діти. Донька Марічка та сини Сашко і Ярославчик. Це - найцінніше. 

Материнство взяло верх над усім. Слухати таке зізнання без поваги та прихильності до цієї жінки було просто неможливо.

Пані Ольга  повна енергії, завзяття, позитивного заряду. Її сміливо можна віднести до когорти тих,  хто долає обставини заради своєї  мети. Думаю, савранчани радо приймуть Ольгу Кржечевську до своєї родини. 

Будемо сподіватися, що пані Ольга пригляне когось із савранчан для прототипів своїх сценарних образів, адже колоритних фігур у нас вистачає.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті