Якість життя wc: «Невід'ємне право людини»

Він співає ранками у клозеті. Можете уявити собі, яка це життєрадісна, здорова людина.

Юрій Олеша, «Заздрість»

Слово честі, не сам я обрав цю тему. Кілька листів читачів змусили: ось, мовляв, ви пишете про якість життя і про права людини, то ж напишіть про міські туалети, це стосується всіх. Щоправда, тема настільки делікатна, що я часто в цьому матеріалі буду перепрошувати за прямолінійність фактів. Настільки делікатна, що у словниках і довідниках майже немає таких загальновживаних слів як «туалет», «пісуар», «ватерклозет», «гальюн», «вбиральня», «нужник», «відхоже місце» та ін. Зате є інтернет. Там в одній пошуковій системі Rambler виявилося тільки на слово «туалет»... 128568 сайтів та 4436086 документів! То ж тема і проблеми, які із нею пов'язані, не такі вже рідкісні. Тим більше, що підраховано: чоловік відвідує туалет у середньому 2500 разів на рік, а взагалі проводить за своє життя у туалеті 3 роки, жінка ж витрачає на туалет утричі більше часу – 9 років.

ЗАГАЛЬНОСВІТОВА ПРОБЛЕМА

Нещодавно в Китаї пройшла всесвітня виставка туалетів. Демонструвалися найсуперсучасні та високотехнологічні нужники, навіть оснащені комп'ютерами та інтернетом, із супроводом процесу музикою, масажем сідниць, взяттям всіляких аналізів та відправленням результатів по мережі. Хоча туалети винайшли на Заході, сьогодні в авангарді їхнього удосконалення йде Схід. Дві японські суперкомпанії (одна із них – Panasonic) ведуть жорстоку конкурентну боротьбу за першість у світовому туалетному бізнесі.

На цій виставці демонстрували й кам'яний заклад WC древніх Шумер, знайдений при розкопках у Месопотамії - ним користалися 2600 років до нашої ери. Перший громадський туалет з'явився теж до нашої ери - в античному місті Гієрополісі, яке розташовувалося на території сучасної Туреччини. Туалет було збудовано на центральній вулиці, користуватися ним могли тільки знатні городяни. Вхідна плата була високою, чим значно поповнювала міську скарбницю. Але й сервіс для обраних був високим, включав не тільки екологічно чисті матеріали та джерельну воду, але навіть попереднє нагрівання, вибачте, персональної сідниці. Заклад швидко став модною визначною пам'яткою і перетворився у бізнес-клуб, де достойні мужі, сидячи у загальному ряду, вели неспішні бесіди й укладали вигідні угоди.

Але найцікавіше - виявляється, є Всесвітня туалетна організація (WTO), яка базується у Сингапурі (на сьогоднішній день – найчистішої країні у світі). Вона досить активно працює, регулярно проводить міжнародні конференції та саміти, за її пропозицією щорічно 19 листопада відзначається Міжнародний день туалетів. Наприкінці минулого року в Пекіні під девізом «Мир заслуговує на кращі туалети» пройшла 4-а міжнародна конференція країн-членів WTO. У ній взяли участь понад 400 фахівців із 19 держав, де існують асоціації цієї організації, включаючи США, Росію, Китай (Україна до неї не входить), а також експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Відкриваючи конференцію, засновник WTO Джек Сім сказав:

- Туалетний рух охопив уже весь світ. Люди вимагають все кращих та кращих туалетів, тому що користуватися вбиральнями – невід'ємне право людини.

На конференції делегати обговорили проблеми розвитку цієї санітарної інфраструктури, поліпшення стандартів дизайну та планування туалетів, значення туалетного господарства для епідеміологічної безпеки населення та для розвитку туризму.

Звернемо увагу на головний постулат: відсутність туалету – це порушення прав людини. У демократичній Україні, на жаль, повсюдно це право безкарно порушується. Ну, хто буде проводити мітинги за відкриття нових міських туалетів або проти, вибачте, застійних запахів сечі у парадних старих одеських будинків? Але якщо ще можна плюнути на обмеження своїх політичних прав або безнадійно відмахнутися від соціальних образ, то, вибачте, відмовитися від відправлення своїх фізіологічних потреб неможливо.

«У ДВОРІ ТУАЛЕТУ НЕМАЄ»

У пам'яті жителів старої радянської Одеси, напевно, збереглися спогади, як у центрі міста на воротах разом із дореволюційною табличкою «Дзвінок до двірника» (дзвінок, звичайно, зник одразу після революції) і сучасної «У нашому будинку немає другорічників» значилися написи крейдою: «У дворі туалету немає». Історія цього вислову цілком пересічна.

Сто років тому Одеса вважалася найупорядкованішим містом у Росії й Європі. У будинках нової побудови здавалися у наймання розкішні квартири із усіма цивілізованими зручностями. Після війни наша сім’я оселилася саме у такому будинку на розі Белінського та Лермонтовського провулку (інші три будинки на перехресті було зруйновано бомбуваннями та артобстрілами). До революції у такій п’ятикімнатній квартирі мешкала одна сім’я. Парадний вхід із мармуровими сходами, вітражі, ажурне литво сходових ґрат, у кімнатах із високими стелями – каміни із віденського кахлю.Із просторої кухні «чорний хід» вів у двір. А за ним на чорному дворі - громадський туалет для прислуги, куховарок і нижніх чинів. Радянська влада роздавала колишню розкіш пролетарським сім’ям, із туалету та ванної нові мешканці зробили комори – не пани, ходити будемо, як і за царя, на чорний двір.

Пам’ятаєте, як у булгаковському «Собачому серці» професор Преображенський на репліку доктора Борменталя «Розруха!» дохідливо пояснює, звідки розруха береться? Нагадаю головний висновок Пилипа Пилиповича: «Розруха не в клозетах, а в головах».

Так чи інакше, у нашій комуналці та в інших квартирах старого міста тільки після 1970 року минулого століття, коли в Одесі погосподарювала холера, відновили туалет та ванну. А загальний туалет на задньому дворі, розсадник антисанітарії, закрили. Тоді-то й з'явився на воротах нашого будинку напис для пляжників, які проходили мимо, – «У дворі туалету немає». Як і на інших воротах та парадних центру міста.

ДОБРЕ. ПОСЕРЕДНЬО. ЖАХ…

Переді мною карта, вибачте, туалетів центру Києва. Позначено 31 заклад, платний та безкоштовний. До карти доданий опис та оцінка. Ось так: Хрещатик, «Макдональдс» на станції метро (добре, безкоштовно). Або так: Сінний ринок (посередньо). Або: Майдан Незалежності, у підземному переході біля фонтана (жах). Андріївський спуск, вгорі (добре). Андріївський спуск, вхід у двір через арку до магазину «Антикваріат» (безкоштовно, жах). І т.д. Із нагадуванням: за використання непризначених для «цього» місць – штраф 51 грн.

На жаль, такої карти в провінційної Одеси немає. Можна зробити деяку оцінку вирішення туалетної проблеми пішки по центру міста.

Шукаю муніципального соціального працівника, який би дав мені хоча б загальну інформацію за темою. Для прикладу приводжу армію: там за статутом точно встановлено, на скількох бійців яка необхідна кількість очок у гальюнах. Отож я хочу довідатися, які існують норми забезпечення населення цими громадськими закладами, скільки у мільйонному місті їх має бути, із обліком, звичайно, гостей, туристів та відпочивальників. Працівник не знає. Мабуть, якісь інші важливі та невідкладні соціальні проблеми міста вирішує. Запитую, скільки громадських туалетів побудовано в Одесі після проголошення незалежності України? Не знає. Хоча одесити стверджують – жодного.

Тоді давайте хоч збережемо ті туалети, які побудувала радянська влада, вона цією важливою для народу проблемою все ж таки займалася. Зберігала ще дореволюційні громадські туалети, будувала нові – у парках, на пляжах та інших людних місцях. Але й тут статистика похмура – у наш час, перехідний від безладу до близького щастя, багато туалетів припинило функціонувати. Із різних причин. За реконструкції, наприклад, Грецької та Соборної площ зникли чотири туалети. Щоправда, на Соборній площі поставили диво-біотуалет із помітним усім позначенням WC. Так, платний, 50 коп., але видають навіть туалетний папір. Кому належить? «Одкомунтрансу». Скажемо йому спасибі.

Зберігся й давній міський туалет у Міськсаду. Гарно оформлений фасад, покажчики «Ч» і «Ж», усе як треба. Заглядаю усередину. Теж є піпіфакс, крани із водою для миття рук (оцінка – добре). Дама у касі запрошує: «Заходьте сміливіше, це таки «че», а не «же». Відповідаю: «Ні, спасибі». Не відпускає: «А що вас цікавить?» Жартую: «якість життя». Касирка зображує неймовірну радість: «Так це ж таки до нас! Проходьте безкоштовно і ви переконаєтеся, як у нас чисто, гарно, у нас Париж!» Поміркував: якщо біля входу так мило вітають усіх гостей міста – приємно за Одесу.

У центрі зберігся й громадський туалет «під мерією». На трамвайній зупинці біля Куликового поля діє ще старий підземний туалет – сьогодні платний, але чомусь без яких-небудь покажчиків на свою приналежність. Ще один такий же, але із покажчиками, працює з іншого боку вокзалу – на кінцевій трамваїв. На самому вокзалі теж платний туалет – працює як автомат. Запитую: для пасажирів – безкоштовно? А для ветеранів? Ні, це не сюди. Десь на першому пероні, за багажним відділенням, є безкоштовний, йдіть туди. Бідні старі-ветерани...

Але не намагайтеся зайти за потребою до якого-небудь готелю, ресторану, кафе – ви одержите не тільки відмовлення, але й образу із боку недремної охорони, напівкримінальних роботів, які поняття не мають ані про права людини, ані про закони, ані про Конституцію. То ж не намагайтеся.

Що для приморського міста важливо - зберігаються загальнодоступні туалети над пляжами – нехай не стільки про потреби тих, хто засмагає та купається, піклується влада, а про збереження біочистоти цих пляжів та самого моря – й це чудово. Безкоштовні та нечищені туалети доживають свій вік у парку Шевченка (але ж який він багатолюдний у дні футбольних матчів!) То ж якби складали карту туалетів центру Одеси, загальний висновок би вийшов – жах.

Знайомий гід розповів, як заїжджим на білому лайнері під прапором Багамських островів туристам-мільйонерам на екскурсії по місту захотілося до WC. Зайшли і... дуже зраділи. Почали навіть фотографуватися біля іржавих зливальних бачків та чавунних «слідів». Гіду стало соромно. А вони: такої унікальної старовини, як у давньому Римі, на Заході давно немає, а ви, молодці, зберегли!

Зрозуміло, утримувати міській владі громадські туалети клопітно й накладно, чекати, коли на це з'являться гроші, - нереально. Старі радянські туалети роздали у руки приватних підприємців, ті зробили їх платними, але хоч прибирають, є із кого санепідстанції вимагати чистоти. Чекати ж, коли з'явиться той підприємець-рятівник, для якого туалетні проблеми стануть сенсом нового бізнесу, теж поки що сумнівно. Хоча попит у цього бізнесу неминущий, вічний – як потреби у хлібові, воді, тютюнові, горілці. Хоча без хліба й води, а тим більше без тютюну та горілки людина може, скріпивши серце, якийсь час обійтися, а спробуйте перекрити каналізацію у якій-небудь висотці або у цілому мікрорайоні, в мільйонному місті? Уявляєте цей жах? Кінець світу!

ЗАПИТАЄТЕ У ДЖУЛІАНИ АБО БЛУМБЕРГА

Як же тут дотримуватися невід'ємного права людини? Знову звертатися по досвіду до Заходу? А чому б і ні? Їхня якість життя, над якою вони працюють десятиріччями, і тут нам за приклад. А нашим міським чиновникам, можливо, хоч соромно стане за любу Одесу.

Сьогодні багато хто начутий про шведський соціалізм. Працюють там по-капіталістичному, а соціальні блага розподіляють по-соціалістичному. У Швеції на вулицях і в громадських будинках навіть окремо для інвалідів обладнано спеціальні туалети - із широким в'їздом для колясок, поручнями вздовж стін, і там безкоштовно допомагають інвалідам муніципальні працівники. Уявляєте наших «працівників» у такій ролі?

А як ви гадаєте, чи легко впоратися із туалетною проблемою у такому мегаполісі, як Нью-йорк-сіті? 12 млн жителів, на Манхеттені серед хмарочосів ногу поставити нікуди! Але вони ж американці, вони вирішать будь-яку проблему – менталітет такий. Вихід знайшов ще мер Джуліані, а нинішній мер Блумберг і не думав проводити політику у піку колишньому, як це водиться у нас. На оглядовій екскурсії гід в першу чергу повідомляє туристам, що у Нью-Йорку всі туалети безкоштовні, що кожний має право заходити за потребою до будь-якої установи, будь-якого готелю, ресторану, будь-якого закладу. Я перевіряв. Проходжу повз величного, у золоченій лівреї швейцара знаменитого готелю «Уолдорф Асторія», запитую: вибачте, де туалет? Швейцар кланяється мені й вказує у потрібному напрямку рукою в білій рукавичці: плііз! Так само мене зустріли і в «Мерріот», дорогому й престижному готелі й у Рокфеллер-центрі, й в Емпайр-стейтс-білдингу, й на авіаносці у Сипорті, й навіть... у Поліцейській академії (щоправда, було це до апокаліпсису 11 вересня). На Музейній милі (біля Центральному парку) я той же експеримент робив у музеях Гугенхайма, Метрополітен, Інтернаціональному центрі фотографії, Єврейському музеї.

Туалети мало чим відрізнялися - ідеальна чистота, кабінки, піпіфакс, паперові рушники, серветки, разові сидіння, сушарки, біде, якісь миючі або парфумерні засоби. Відрізнялися заклади тільки різними ароматними запахами – їх запускають в кондишн.

То чи ж не взяти досвід Нью-Йорка на озброєння Одеси? Ну, не почнуть же всі одесити та приїжджі юрбами відвідувати чисті й доглянуті нужники у «Макдональдсі», готелі «Моцарт» або кафе «Воронцов»? Тільки за потребою, добродії. Винятково із метою дотримання невід'ємного права людини.

Выпуск: 

Схожі статті