ТЮГ: 75 років володимир наумцев: «Модернізм. . . Ніколи в житті я цією вульгарністю не займатимусь! »

У вересні виповнюється 75 років Театрові юного глядача. Артисти активно готуються до цієї події. З усього відчувається, що незабаром у «домі» буде свято. Проходячи повз глядацьку залу, чую поставлений голос головного режисера ТЮГу, заслуженого артиста України Володимира Михайловича Наумцева. Йде репетиція вистави «Фанатки» Родіона Белецького. Володимир Михайлович цілком віддається роботі. Він вже 20 років ставить вистави на сцені ТЮГу, до цього 26 років грав у Російському драматичному театрі. Театр для нього ніби рідний дім, а актори – діти, які живуть у цьому будинку, яких треба виховувати і чогось навчати.

– Володимире Михайловичу, спостерігала за Вашою режисерською роботою – і відразу ж напрошується запитання, чи не нудьгуєте за акторською діяльністю.

– Нудьгую, але робота режисера привела мене не лише до успішної кар’єри, але і довела мені, що я вмію і грати, і створювати те, що подобається людям.

– Ви спочатку відчували у собі потяг до акторського середовища?

– Ще в дитинстві мама водила мене до театру і щоразу я зазнавав все нових і нових емоцій. Пам'ятаю себе семирічним хлопчиком, на якого справила величезне враження гра акторів. Але я поставив собі запитання: “А чому ж вони такі бідні?”. Проте у ту мить зрозумів, що теж хочу опинитися на сцені і радувати глядачів.

– Які основні якості повинен мати режисер ТЮГу?

– Максим Горький сказав: “Для дітей потрібно писати так само, як і для дорослих, тільки ще краще”. Я цілком згодний з ним. Режисер ТЮГу повинен мати такі ж якості, як і режисер дорослого театру. Тільки бути ще більш талановитим. Поставити казку дуже складно, набагато складніше, ніж “звичайну” виставу. Повинні бути міра, душа художника, хоч маленьке, але світоглядне відкриття.

– Сьогодні ми живемо в так званій “інформаційній капсулі”, виникають різні нововведення. Як це впливає на сучасний театр? Наскільки він відійшов від сталих стереотипів?

– Сучасний театр справді відійшов від того театру, що був раніше. Але справжні зразки, створені за останні 20 років, все-таки тяжіють до театру XIX століття. У ньому використовувалися доступні для того часу фарби, матеріали. Зараз усе вдосконалюється. Але завжди залишається головне – гармонія між сценою і глядачем. Для того, щоб висловити любов і повагу до минулого і сьогодення, – необхідно себе піднести у кращому вигляді. Новітня естетика театру – дуже хистка, я б сказав, широке поняття. І тут не знайдеш ні початку, ні кінця. Іноді, дивлячись на поп-виставу, здається, що зі сцени йде специфічний запах, скажу прямо – запах стайні. Театрові не можна собі цього дозволяти, тим більше театрові для молоді.

– Найближчим часом Ви плануєте перейменувати ТЮЗ у молодіжний драматичний театр…

– Так, ми вважаємо, що ця назва відповідає нашим глядачам. Сьогодні діти так швидко виростають, що не хочуть, щоб їх називали дітьми. Вони відчувають якісь обмеження, несвободу висловлення, несвободу пересування. Одна-єдина свобода – відчуття і сни. А чи не веде це нас не далі від могили, а ближче до неї?..

– До деградації.

– Звичайно, – і фізично, і морально.

– Зараз модно вводити “модерні” риси у вистави. Ви вітаєте таку тенденцію?

– Модернізм.... Ніколи в житті! І якщо мені дадуть прожити ще 150 років, я ніколи цією вульгарністю не займатимусь. Зал настільки знизив планку свого сприйняття, що зараз глядач зомбований від мистецтва. Відбувається страшне ламання звичаїв, а за ними і смаків.

– Справжній актор повинен мати зв'язок з колективним серцем?

– Справжній актор повинен відчувати биття сердець інших, тих, хто сидить навпроти. Йому необхідно схилити глядачів до того наперед обдуманого завдання, що перед ним стоїть, виходячи з задуму автора, режисера, часу, місця розташування. Акторові потрібно організувати неорганізований хор глядачів. Коли зал починає в унісон з актором переживати – це щастя! Справжній актор щасливий від того, що не лише сам прилучився до мистецтва Шекспіра, а ще прилучає 100, 200 чоловік у залі.

Выпуск: 

Схожі статті