П’ята ранку - Зоя вже в теплиці. Цього року вони з чоловіком вирішили посадити 4 тисячі кущів помідорів. Спритно вилаштовуючи розсаду в рівні, як під лінійку, ряди, молода господиня думала про своє. Ось уже двадцять років як вона живе в Утконосівці. Згадалося, як Олексій - майбутній чоловік, привіз її сюди знайомити з батьками. Був червень, його батьки зібрали в теплицях помідори і завантажували в машину ящики, щоб уночі виїхати до Білорусі. “Ото спекулянти! - подумала 19-літня дівчина, - аби тільки на ринку їм торгувати”. А коли, вийшовши заміж, сама сьорбнула цієї праці…
Рано вранці свекруха свистала всіх нагору: гній привезли! На вулиці стояв мороз, градусів із п’ятнадцять, і треба було негайно, щоб це добро не встигло замерзнути, перемішати його із соломою, потім перетягти до повітки, вкритої склом і плівкою - до “теплянки”. Відрами гріли воду й поливали гній - щоб розпочати процес гниття, щоб набиралася температура. Коли Зоя через незнання наступила ногою на “грілку”, мало вилами по спині не перепало: “Що ти коїш?! Тепер у цьому місці не буде того тепла!” Боже, скільки тонкощів у цій гнойовій справі! Потім на біогрійку почали стелити землю, ретельно стежачи, щоб шар грунту був оптимальної товщини: буде менше, пояснювали невістці, - рослини “впріють”. “Та горіть синім вогнем, ваші помідори!”, - впавши з утоми, вилаяла ввечері коханого чоловіка Зоя. А потім якось непомітно втяглася. Та що дорослі - в Утконосівці діти не уявляють свого життя без цієї роботи. Нещодавно Зоя дорослу свою дочку, студентку, запитала: “От вийдеш, Іринко, в Ізмаїлі заміж, а уявляєш своє життя без теплиці?”. Дочка навіть не повагалася: “Ні, мамо, не уявляю!”. Багато для себе нового відкрила Зоя в Утконосівці. Тут не так живуть, як у її рідному Березівському районі. Вона вийшла заміж за наймолодшого сина в родині і опинилася під одним дахом зі свекрухою. Мати чоловіка до неї ставилася непогано, але... усі гроші були в неї. Якимось чином заробітки Олексія й навіть її, невістчина, зарплата, опинялися в руках у господині дому. Не кажучи вже про ті гроші, що виручали від продажу ранніх овочів. І якщо вони, молоді, хотіли піти в кіно, то змушені були просити в мами карбованець. Вона ж, здивовано піднявши брову, відповідала: “А грошей немає!”. На запитання, куди ж вони поділися, свекруха казала: “Пішли на цеглу, шифер і ліс - треба Петрові спорудити будинок”. Перед тим гроші йшли на будинок Івана, найстаршого чоловікового брата, та купівлю квартири сестрі, що вийшла заміж у місті. Зої було прикро: мордуються з чоловіком у теплицях, ще й у колгоспі працюють, мають, зрештою, власну сім’ю, а грошей немає - усім у домі розпоряджається старша господиня. І батько, і чоловік ставляться до цього як звичайної речі - в Утконосівці так ведеться в кожній родині. Матріархат, та й годі!
Зою багато що дивувало в ладі життя тутешніх молдаван. Які гарні споруджують будинки, якого тільки добра в них немає, а харчуються скромно. Свекруха вже втретє в домівці паласи змінює, тюль найдорожчу на вікна повісила, а собі чепурну кофту купити - навіть гадки такої не має! Що за люди в Утконосівці?! Сусід праворуч рік тому вкрив будинок новим шифером. Цього року сусід через дорогу зробив дах із металочерепиці. І що ви думаєте? Дядько Федір свій новий шифер відразу здер і теж давай металочерепицею вкривати - що, він гірший за сусіду? А скільки в селі мікроавтобусів розвелося! Варто було одному купити - і всі за ним. Зараз в Утконосівці інша мода пішла - стелити двори декоративною плиткою. Щоб як в Одесі на Дерибасівській було. Знаєте, скільки ця плитка коштує? Але один зробив, і всі туди ж - під ноги десятки тисяч кидають! Невістка в далеких родичів - вона сама болгарочка з іншого села - бунт на кораблі влаштувала. Коли свекруха сказала, що треба вікна з металопластику ставити, молода раптом заявила: “Вікна ваші, мамо, почекають до наступного року: хочу одягтися в нове”. Цілий скандал був! Зоя уявила себе в ролі свекрухи…Ні, вона нізащо не буде ховати гроші - нехай діти заробляють і самі розпоряджаються своєю копійкою. Хоча…Хоча мамі все-таки видніше, як раціонально використовувати ресурси.
Зоя глянула на годинник: пів на восьму. Треба збиратися та бігти на роботу.
Що не житель - то інвестор
- Це господарство Петра Петровича Козьми, будинок зразкового утримання - помилуйтеся, який бездоганний лад! - сільський голова Дмитро Андрійович Кулава відчинив хвіртку і зайшов як до себе додому. Втім, стукати безглуздо – господарі працюють у теплицях і все одно не почують. Маленька собачка кілька разів дзявкнула й замахала хвостом.
Петро старший, Петро молодший і господиня дому Аксеня були зайняті поливом ранньої капусти. Висадили її, 7 тисяч кущів, іще 18 січня.
- Ви б першого квітня приїхали, коли б ця капуста вже товарний вигляд мала! - пошкодував Петро Петрович, і почав показувати своє господарство. Минулої осені він побудував дві нові теплиці, 27 метрів довжиною і 10 шириною кожна. Каркас не дерев’яний, як у старих, а металевий - як то кажуть, зробив на віки. Будматеріали обійшлися дорого, понад дві тисячі доларів. Але за один сезон, каже господар, витрати окупляться.
Усіх у цієї родини в городі чотири теплиці загальною площею близько 16 соток. Цього року, як завжди, планують виростити три врожаї: спочатку ранню капусту, потім під плівкою ранні помідори, а після посадять пізню капусту.
- Весь смисл у тому, щоб врожай одержати якомога раніше, - говорить хазяїн. - У 2002 році ми продавали капусту вже 1 квітня по 14 гривень за кілограм - кияни за нею приїздили. Мине 2-3 дні - і ціна вже починає спадати.
З капустою клопоту порівняно небагато, чого не скажеш про помідори, що будуть висаджені в грунт під плівку в перші дні квітня: їх треба 4-5 разів підв’язати, постійно пасинкувати і 3-4 рази просапати - а кущів же тисячі з три! Перші плоди помідорів в Утконосівці знімають вже в перші дні червня, коли на них тримаються пристойні ціни. За рік мешканці цього села на своїх подвір’ях вирощують 10000 - 12000 тонн овочів!
Звичайно, витрати великі. Аксеня Козьма говорить, що тільки плівки для покриття теплиць щороку купують по 140 кілограмів. На зиму заготовлюють 5 тонн вугілля - будинок отопити й теплицю, де з грудня вирощується розсада. Крім цього, доводиться раз на два-три роки купувати гній - 5-6 причепів, і постійно мати запаси мінеральних добрив і препаратів для боротьби з хворобами рослин.
Навчені гірким досвідом, коли пропали гроші, що накопичувалися на рахунках в Ощадбанку СРСР, утконосівці готівку відразу вкладають у той чи інший товар, як правило, в будматеріали, транспортні засоби, навчання дітей. Таким чином, кожен тут є інвестором - і село розквітає.
- Коштом прибутку, що одержують зі своїх городів, люди споруджують нові будинки, гаражі, теплиці, - говорить сільський голова Д.А. Кулава. - Чимало довкола сіл занепалих, з яких їде геть молодь, а в нашій Утконосівці дві дискотеки постійно повні. Будинок культури гарний – гуртки всілякі, бібліотеки, ансамблі. Над моїм кабінетом молодь танцями займається: як почнуть гоцати - люстра хилитається! Та ж і хай собі скачуть, це ж чудово!
В Утконосівці 4,5 тисячі жителів, понад 1,4 тисячі дворів. І де б усі ці люди знайшли роботу, кошти до існування, не займайся вони теплицями? У середньому кожна родина, говорить Дмитро Андрійович, має під плівкою до 10 соток. Неважко полічити, що загалом в Утконосівці принаймні 100, а може й цілі 140 гектарів теплиць! Саме це село може завалити ранніми овочами не тільки одеські ринки, але ще й Києву, Вінниці та Житомиру досить. При Радянському Союзі Утконосівка возила ранні вітаміни до Росії, до Білорусі - шкода, що зараз кордони обмежують діяльність.
Я поцікавилася: скільки коштує житло в Утконосівці? Сільський голова сказав: ви не зможете купити - в нашому селі ніхто будинки не продає.
Може, тут сильніше земне тяжіння?
Вечоріло. Костянтин натиснув на газ своїх “Жигулів” - квапився до Ізмаїла, йому заступати на нічну зміну. Овочі - добре, але багато які молоді мешканці Утконосівки все-таки намагаються й роботу знайти. Якщо не в селі, то де-небудь у місті - пенсію ж бо треба заслужити. Перші три кілометри, до траси Одеса - Ізмаїл, ми обговорювали політичну ситуацію в країні: Костя чортів напхав вітчизняним корупціонерам і революціонерам разом узятим - за любов до дармових грошей і марну втрату часу на мітингах, а потім почав розповідати про свою рідну Утконосівку:
- Овочівництвом ще наші предки займалися. Мій дід мав 35 гектарів землі, 16 коней, корови й іншу живність. У 1944 році забрали все. “Куркуль!” - казали. Який він куркуль? Не пив, під тином не валявся, зі власної праці все надбав. Дід розповідав, що помідори й інші овочі вони цілими возами за Дунай на Галац возили. Але якщо раніше городи розбивали тільки на узбережжі Катлабугу, то в сімдесяті роки теплиці почали будувати по всьому селу, справа набула масового характеру. Перший секретар Ізмаїльського райкому партії приїздив і вимагав ліквідувати теплиці. Але ніхто не дозволив їх ламати. А в Кам’янці - там так. Потім самі ж кам’янці говорили: наш колгосп дуже багатий, а люди бідні. В Утконосівці навпаки – люди багато живуть. Хоча й “колгосп” у нас є. В односельців є земельні паї, але навіщо ж із цими гектарами порпатися? Здав в оренду кооперативу - і займайся своїми теплицями. У нас із дружиною, наприклад, 8 соток під плівкою, вирощуємо все: огірки, помідори, перець, баклажани, капусту. Добре обробиш - добре візьмеш. Торік на своєму городі ми з дружиною заробили 10 тисяч.
- 10 тисяч – чого?..
- Доларів, звісно. А якби підтягли до нашої Утконосівки природний газ...
Мій супутник почав розповідати, як би він розгорнувся на своєму городі за наявності дешевого палива! Це, скажу я вам, з роду фантастики. Але я Костянтину беззаперечно вірю: на планеті Утконосівка, де таке сильне земне тяжіння, люди справді вміють творити дива. Власними руками.
Ізмаїльський район.
