Відвідуючи Миколаївський район, завжди розмовляю з різними людьми, зокрема з керівниками, що щиро турбуються про розвиток і розквіт краю. Спадає на згадку, якось у словах голови райради В’ячеслава Кобуса прозвучала така прикра думка:

- Наш район хтось назвав “Богом і людьми забуте місце”. Та це не так, у нас чудова земля і люди. Просто проблем маємо дещо більше, ніж у інших. І це наше спільне лихо.

Недавно район відвідав керівник апарату Одеської обласної державної адміністрації Анатолій Семенович Фєтєску. Приїздив він до Миколаївки з цілком певною метою – по-перше, офіційно відрекомендувати нового голову Миколаївської райдержадміністрації Володимира Стерніцького, а по-друге, вислухати людей, вивчити проблеми району, пояснити представникам місцевих органів влади, які першочергові завдання стоять перед областю й районом зокрема.

А їх, як відомо, викладено у програмних документах Президента й уряду України. Неодноразово про них говорив у своїх виступах голова облдержадміністрації. Передусім справа стосується підвищення життєвого рівня людей. А цього не можна домогтися без нарощування обсягів виробництва, елементарного впорядкування й дисциплінування усіх сфер життя.

- Це завдання не тільки нового складу райдержадміністрації, але й органів місцевого самоврядування усіх рівнів, - наголосив Анатолій Семенович. – Для всього депутатського корпусу, а зрештою для кожного, хто займається реальною справою.

Взявши слово, новопризначений голова райдержадміністрації не вдавався до лукавства перед представником губернатора та своїми земляками:

- Я працюю на новій посаді недовго, але вже зрозумів, який узяв на себе тягар відповідальності, - сказав В. Стерніцький. – І цей тягар мені самому не подужати. А оскільки проблеми району - спільні, запрошую й районну раду, і сільських голів до ділової співпраці. Запрошую також до конструктивного діалогу і всі політичні партії. Сподіваюся розуміння з боку великих сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств.

Імпонувало в новому голові райдержадміністрації те, що він не приховував своїх слабких сторін, але не приховував і сильних. Та й що отут замовчувати, що приховувати, якщо багато хто пам’ятає його як голову колгоспу, на очах у всіх він організував одне з найперших у районі фермерських господарств. Але одна справа колгосп, а інша - район.

- Справа сьогодні не в симпатіях або антипатіях, - сказав голова райради В’ячеслав Кобус. - Від нашої злагодженої роботи в районі залежатиме багато що, але не все. Ось ми від ранку з кореспондентом моталися по сільських радах. Їдемо, дивлюся - якийсь дим. Гадаю, не дай Боже, загорілося щось. Наближаємося, а це пилова буря. Незначна. Але буря.

- До чого це я кажу? – вів далі, звертаючись до Анатолія Семеновича, як до представника губернатора, голова райради. - Та до того, що якщо область не допоможе провести в район природний газ, люди з бідності вирубають усі лісопосадки і пилова буря стане повсюдним явищем. Тоді прощавай сільськогосподарське виробництво. А що далі буде - не важко здогадатися...

Побоювання В. Кобуса стануть зрозуміліші, якщо нагадати, що в районі налічується близько 110 тисяч гектарів земляних угідь, понад 80 тисяч із них - це рілля. З землі живуть люди, що замешкують район.

Тому й не здивувався, коли наступного ранку після офіційного знайомства побачив Володимира Стерніцького в робочому кабінеті, разом із Миколаївським селищним головою Анатолієм Болтаком. Вони уточнювали, за яким господарством і скільки числиться землі, що належить селищній раді. А головне, чи всі користувачі за неї вчасно та цілком розраховуються. І не тільки з державою й місцевим бюджетом, але і з конкретними людьми, у яких вони взяли цю землю в оренду.

- Розумієш, - говорив він, звертаючись до мене. - За короткий час моєї служби я провів уже два прийоми громадян за особистими питаннями. І, як не сумно, найбільше “особистих питань” стосуються проблем із земельними та майновими паями. Наша людина, особливо селянин, залишилася ще дуже довірливою, у правових питаннях малограмотною. Можна наобіцяти золоті гори, а потім укласти несправедливий договір і платити по мізеру або й нічого. От люди й приходять зі скаргами до райдержадміністрації, до райради. Бо суд для них, куди вони повинні звертатися за законом, - слово ще досить страхітливе.

На жаль, те, про що говорив В. Стерніцький, зустрічається всюди. А корені проблеми були закладені ще в період розпаювання землі та колгоспного майна. Тоді, хто спритніший, міг одержати в приватне володіння трактор, а інший разом із побратимами нікому не потрібні силосну яму або розвалений корівник. От і розтягали їх по цвяшку - по цеглинці.

- Таких прикладів можна наводити чимало, - веде далі В. Стерніцький. - Недавно приходила до мене на прийом літня жінка, довго розповідала про свої біди та негаразди. А потім, не почувши навіть відповіді на свої скарги, каже: “Дякую, що ви мене вислухали...”. І я ще раз переконався в тому, що багатьом із нас, чиновників, бракує навіть простої уваги до простої людини. Ось де лихо!