Яскраве весняне сонечко відбивалося “зайчиками” від лискучого металу, коли я добралася до тракторної бригади. Побачила тут багато нового сільгоспінвентарю.

- За останні кілька років придбали чимало нової техніки, - повідомив керівник приватної агрофірми “Пасат” Василь Парфентійович Побережний. – Купили новий комбайн “Нива” за 248 тисяч гривень. Маємо два нових Т-150 (колісних) та два МТЗ-82. Ви бачили, сіємо цукровий буряк новою сівалкою. Маємо нову й для висіву зернових культур, чотири культиватори, навантажувач.

- Напевне, брали кредити?

- Живемо власним коштом. Ніколи не брав кредити, - пояснює співрозмовник. – І пальне, і насіння купуємо за свої, зароблені. Зуміли ще з осені забезпечити себе пальним на весняну посівну та на період збирання врожаю. Цього року вчасно скористались можливістю і придбали виділене державною пільгове пальне.

Василь Парфентійович із тих господарників, котрі не беруть позик. І так упродовж десятиліть. Чималий досвід він надбав, коли працював головою колгоспу у селі Шляхове. Молодим і завзятим очолив це господарство у травні 1969-го. Не пас задніх. Показав організаторські здібності, професіоналізм. Тому 1983 року, за рішенням бюро райкому партії, був направлений у відстале господарство села Пасат – на прорив.

Починав на новому місці майже з нуля. Реформування агропромислового комплексу внесло нові корективи в життя Василя Парфентійовича. На базі частини колишнього КСП він створює приватне господарство-агрофірму “Пасат”. Тут об’єднані землі 371 пайовика та орендовані у сільради 45,5 гектара земель резерву.

В агрофірмі люди роботящі. Славиться династія механізаторів – батько і два сини Морози. Обробляють ниву ретельно, кваліфіковано вирощують зернові. Як і їхні колеги – Леонід Задорожний та Володимир Бондарчук. Водії-професіонали Микола Морозовський, Станіслав Гуневий, Микола Бацюровський, Анатолій Заярський, коли потрібно, пересідають на посівні агрегати, підживлюють посіви. У робочий час повна віддача, бо ж працюють механізатори на новій техніці.

- Чи вчасно розраховуєтесь за паї? – запитую у Василя Парфентійовича.

- Не зволікаємо. Видаємо по тонні зерна, 50 кілограмів цукру та 100 чи 50 кілограмів (в залежності від урожаю) соняшнику, - каже керівник ПАФ “Пасат”. – Працюючим на натуроплату виділяємо 10 відсотків від валового збору врожаю. Враховуючи це і заробітну плату, видану грішми, то в середньому виходить 760 гривень.

У ПАФ “Пасат” знаходять можливість допомогти людям у години скрути і горя, наприклад, при похованні небіжчика.

- Не відмовляємося допомогти сільраді та школі, - каже керівник агрофірми. – Кілька років тому відраховано 6 тисяч гривень для ремонту доріг у селі. Безкоштовно надаємо машину для привезення палива у школу. Для харчування дітей виділяємо крупи.

Знаю, що керівник агрофірми має намір посприяти будівництву церкви у селі. Та й як можна відмовити у цій богоугодній справі? Це ж залишиться у спадок не для одного покоління пасатівців.

Коли стояла на подвір’ї тракторної бригади, спостерігала за злагодженою роботою тракторів на весняному полі. Подумалось: прекрасні люди, працюють на цій землі. Їм все під силу. Наприклад, важливо мати надійну підтримку держави; неврегульована цінова політика на ринку сільгосппродукції завдає шкоди селянам. До сьогодні у складі, переобладнаному із колишнього корівника, та на заготівельних пунктах пасатівці мають 820 тонн продовольчої пшениці на зберіганні. А от реалізувати її по адекватній ціні, а не за безцінь, не вдається. Селянин розраховує на свій заробіток, щоб мати кошти на догляд землі – орати, сіяти, збирати врожаї.