Погодьтеся, є щось невловимо привабливе в стародавніх книгах і документах. Ніхто не скасовує «матеріальної сторони питання», всілякі раритети завжди вважалися досить вигідним капіталовкладенням (які, до того ж, «з віком» не знецінюються, а тільки зростають у ціні). Але, крім цього, архівні раритети викликають у людей і безліч інших почуттів: допитливий інтерес історика, жагучий азарт колекціонера, філософські міркування щодо швидкоплинності життя... та багато чого іншого. А що відчувають люди, які щодня мають справу із цими документами, просто за родом служби? Мені здається, що це й певна рутина, і прагнення популяризувати архівні раритети (хоча б у вигляді репринтних видань), і необхідність розв’язувати побутові і матеріальні питання, а часом – спокуса...
– Я просто пишаюся тими фахівцями, які в нас працюють, – говорить Іван Іванович Ніточко, директор Одеського обласного архіву. – За такої зарплати так віддаватися справі... це треба дуже любити свою роботу. Але ж іноді ціна одного якогось аркуша могла б забезпечити людину до старості. Так, у нас справді дуже добрі фахівці – професіонали й фанати своєї справи.
Звичайно, й сама система роботи архіву побудована таким чином, що «вкрасти» не дуже легко. Хоча деякі хитруни, одержуючи архівний раритет у читальний зал, намагалися задовольнятися навіть не самим документом, а якоюсь деталлю – конвертом, маркою тощо. Але тут виручають суворі правила видачі й докладні описи із вказівкою всіх особливостей. Вкрасти легше «своєму», але знову ж робота будується таким чином, що допуск до документів має лише суворо обмежене число працівників. Ні, стовідсоткової гарантії ніхто не дасть. У Франції не так давно пограбували одну із найдавніших бібліотек – вивезли буквально кілька тонн книг. Випадки злодійства архівних документів зафіксовані й на Західній Україні. В Одесі востаннє таке нещастя сталося в 90-х роках вже минулого століття. Тоді справді пропало багато цінних документів, багато з яких дотепер спливають на Одеській «книжці». Справа розслідується, але поки що без особливого успіху...
Втім, як попереджає Іван Ніточко, далеко не всі папери зі штампом архіву, які продаються з-під поли, справді є архівними раритетами. Серед них дуже багато підробок.
– Підробляють печатку, підробляють мій підпис – це цілий бізнес, – розповідає Іван Іванович. – У нас був навіть випадок, коли одному народному депутатові склали ціле генеалогічне древо з усіма належними атрибутами – але, звичайно, фальшивку. Тепер цим питанням займаються відповідні органи...
Якщо ж від емоцій перейти до мови цифр і фактів, то картина вимальовується така. Як повідомила заступниця директора архіву Лілія Григорівна Білоусова:
– Ми зберігаємо понад 2 мільйони справ, а в кожному документі приблизно 250 документів. Це 13 тисяч фондів... Найдавніші документи (поль¬ські грамоти) датовані 1572 роком. Все разом це – багатюща історична база й справжня інтелектуальна скарбниця.
Як відомо, будь-який скарб має потребу в гідній оправі. Одеський обласний архів має два корпуси (Жуковського, 18 і Пирогова, 20). І якщо в приміщенні на Пирогова усе більш-менш благополучно (там навіть встановили сучасну сигна¬лізацію), то корпус на Жуковського досить тривалий час викликав відчуття, близьке до дрожу. Будівельне риштовання біля самого входу, непрацююча читальна зала, погані умови зберігання документів, робота із запитами в письмовому вигляді, а якщо вже якийсь недосвідчений пенсіонер прийде прямо до архіву – то його консультували просто на вулиці... Зараз ситуація налагоджується. Кошторисна документація на реконструкцію будинку розрахована на п'ять із половиною мільйонів гривень («Жодних архітектурних прикрас, просто інженерні конструкції, які забезпечать без¬аварійність приміщення», – говорить Іван Ніточко). Вже зовсім незабаром – у травні – у приміщенні на Жуковського знову почне працювати читальна зала. У середньому за день тут зможуть працювати 15-17 відвідувачів. Це й наукові працівники, й журналісти, і рядові громадяни, які цікавляться історією своєї сім’ї, й учні, які співпрацюють із Малою Академією наук... До речі, під час прямої телефонної лінії в Одеській облдержадміністрації за участю працівників архіву, один з місцевих істориків висловив побажання якось «розподілити» вчених-дослідників та інших відвідувачів, які розв’язують «побутові» питання. Для взаємної зручності.
– Взагалі-то окремого приміщення в нас немає, – відповів Іван Ніточко, – але можливо ми просто виділимо для вчених якийсь день на тиждень. Так справді буде зручніше.
На окрему розмову заслуговує й робота архівів, розташованих не тільки в самій Одесі, але й на території області. У більшості архівних сховищ умови зберігання документів усе ще залишають бажати кращого. Відсутність сучасних систем вентиляції призводить до поширення грибкових захворювань, від яких страждають старі й давні папери. Був навіть взагалі трагіко¬мічний випадок : в одному з ра¬йонів (Іван Ніточко не захотів уточнювати – в якому саме) для збе¬рігання архівних документів виділили підвальне приміщення, де були безпосередньо розташовані труби каналізації... Проте, протягом минулого року істотно було поліпшено умови зберігання документів у 14 районних трудових архівах (особливо відзначився Ізмаїл). У двох з них було встановлено охоронну сигналізацію.
На підсумковій колегії Державного архіву, яка відбулася у Полтаві в лютому цього року, роботу архівів області в цілому було визнано задовільною.
Завдання сучасних архівів набагато ширші, ніж просто зберігання документів та видача потрібних довідок. По-перше, триває постійне поповнення фондів документами сучасної історії (серед них і ті, що стосуються нещодавніх виборів – як Президента, так і до Верховної Ради України, а також до органів місцевого самоврядування). Причому це не тільки друкована продукція, але й кіно-фото-відео-документи.
Все більшого значення набуває й такий напрям роботи, як дослідницька й видавнича діяльність. Адже невеличка читальна зала та скромний штат просто не дозволяють адекватно реагувати на всі запити. А ось книги відповідної тематики, що називається, дозволяють нести знання в маси.
– Починаючи з 2000 року ми видаємо солідні видання з серії “Праці Державного архіву Одеської області”, – розповідає Лілія Білоусова, – заступниця директора обласного архіву. – Наприклад, підходить до завершення 6-томний проект “Греки Одеси” (спільний із грецьким Фондом культури) – це розробка за метричними книгами Грецької Свято-Троїцької церкви в Одесі. Серед людей, які цікавляться своєю генеалогією, це видання користується великою популярністю. Хтось хоче одержати громадянство в грецькому консульстві, а хтось – просто встановити своє коріння... Ще одна серйозна книга – “Голодомор в Україні”. По Одещині – багато спогадів і документів, у роботі над книгою брали участь всі архівні установи області. Хотілося б, щоб ця книга була в кожній школі... Ми також готуємо до видання унікальні креслення, карти й фотографії, автограф Пушкіна, датований 1823 роком, акварельні малюнки, автографи перших керівників Одеси, особисте листування відомих людей... Прикладне значення буде мати й довідник “Архіви Одещини” (вся історія й інформація з міських і районних архівів області), іншого такого видання просто немає в Україні.
Ще одне завдання, поставлене перед нами Держкомархівом України – це видання довідників-путівників по наших архівах. Адже в такому морі інформації й заблукати неважко... Останній такий путівник було видано ще в 1961 році, й там описано тільки 30% наших фондів. Цього року починається проект із повним описом, можливо, він буде у п'яти томах. До речі, такі реєстри, такі бази даних створюються зараз “семимильними кроками” і в електронному вигляді. В обласному архіві зараз 26 комп'ютерів. Коли буде завершено ремонт читальної зали, один із комп'ютерів буде встановлено там, і це істотно спростить пошук потрібних матеріалів. Приємно відзначити, що серед пра¬цівників Одеського обласного архіву вже є кандидат наук і кілька людей, які готуються захищати дисертації.
А на завершення – ще кілька слів для наших читачів. Минулого року обласний архів виконав майже 20 тисяч запитів своїх відвідувачів, з різних запитань – від особистих до державних. Але ж не тільки архів може бути корисним нам. Ми йому теж. Сьогодні всі одесити мають шанс долучитися до історії й взяти участь у формуванні реєстру унікальних документів. Як розповідав той же Іван Іванович Ніточко, нещодавно в бесіді з одним із шоферів він з'ясував, що на вулиці Катерининській розташований ледве чи не найбільший балкон у Європі (він опоясує цілий будинок). Тепер цей факт документально підтверджується й оформляється. Якщо ви маєте якусь цікаву інформацію про рідне місто – ласкаво просимо до архіву! Справа ж, за великим рахунком, спільна...
