…І знову пригадується справді безсмертний девіз всіх ентузіастів – “Порятунок потопаючих – справа рук самих...” У даному випадку йому цілком відповідає діяльність директора художнього салону “Акцент”, художника Сергія Саєнка.
Що мається на увазі? Ні багато, ні мало, пропаганда творчості одеських художників за межами Одеси. Протягом останнього року відбулися виставки в Празі (дві!), у Києві, Дніпропетровську.
Випускник “Греківки”, Сергій Саєнко багато років працював у Худфонді Одеської обласної організації Національної спілки художників України. Потім вирушив у вільне плавання, жив і працював у Польщі, Чехії. Там і виникло в нього бажання познайомити із творчістю наших художників закордонних аматорів мистецтва.
До Праги в березні 2005-го разом із Сергієм Саєнком поїхали Владислава Бегер і Віктор Потеряйко. А з ними – понад сорока картин, що склали експозицію під промовистою назвою “Одеська рапсодія”. Але для того, щоб “...рапсодія” зазвучала в чеській столиці, картинам треба було перетнути український кордон. Саме там ентузіазм художників наштовхнувся на перешкоду, яка називається “митні правила...”. За цими правилами, вартість картин, що вивозяться за межі України, не могла перевищувати двісті євро. Культурний десант опинився під загрозою, але...митники зважили на становище. На польському і чеському кордонах проблем не виникло.
У люб'язно наданій залі Російського центру науки і культури були виставлені твори самих членів одеської делегації, Бориса Козаченка, Сергія Ушанова, Галини Лєкаревої-Нікітіної та інших художників. Основний сюжет – море. І празька публіка оцінила! “Добра країна Чехія! Ось тільки не вистачає одного: синього-синього, ще краще, Чорного моря! Цей недолік вирішили заповнити одесити, які ніколи не сумують...”, - писала Марія Зеленська в журналі “Празькі вогні”. Виставка стала справжнім відкриттям українського мистецтва.
За час перебування в Празі Сергію Саєнку вдалося встановити творчі і ділові контакти з “галеристами” – і одержати пропозицію організувати ще одну виставку. “Одеська хвиля” “дійшла” до галереї на вулиці Михальській в липні. Цього разу картини відвезла літаком празька колежанка. Сергій Саєнко з друзями вирушили услід рейсовим автобусом. До яких тільки хитрощів не доводиться вдаватися, щоб пропагувати мистецтво рідної Батьківщини за її межами!..
Усе того ж липня 2005-го Сергій Юрійович організовує виставку одеситів у Києво-Печерській Лаврі. Показати себе в столиці за всіх часів вважалося престижним. Але не менш важливий культурний обмін між різними містами країни. Чи багато ми знаємо про те, чим “живуть і дихають” Миколаїв, Херсон, Вінниця – наші найближчі сусіди? А вони – про нас? Сергій Саєнко вирішив почати з Дніпропетровська. Домовилися про обмін виставками, дніпропетровці повинні були приїхати першими. Волею випадку, це збіглося з морозами, які “втішили” нас минулої зими. І наші потенційні гості відступили. А одесити не злякалися морозів – і приїхали першими. Так почалося зведення “мосту дружби Одеса – Дніпропетровськ”. У художньому музеї міста на Дніпрі відкрилася виставка “Мрії. Світи. Шляхи...”.
Роботи Миколи Прокопенка, Олексія Маліка, В'ячеслава Подобєда, Андрія Коваленка та інших скорили дніпропетровців. Зимової холоднечі в залах музею зігрівав “яскравий і життєрадісний колорит, який цілком збігається з нашим уявленням про одеситів, як про веселих, іскрометних і душевно щедрих людей”. Варто навести і ще одну цитату зі статті Ігоря Коваленка “Магия Одессы”. “И на всех этих полотнах почти физически ощутимый флер очарования черноморского города, само название которого вызывает у нас сугубо положительные эмоции. И если магия слова все-таки существует, то слово “Одесса “обладает ею в полной мере”. Отже, можна сказати, що виставка в Дніпропетровську успішно впоралася, як мінімум, із двома завданнями: познайомила з творчістю одеситів і підтримала позитивну репутацію нашого міста. А коли картини дніпропетровських художників прибули з відповідним візитом до галереї “Акцент”, ми побачили цікаві за задумом і виконанням роботи.
“Одеська виставкова експансія” триватиме, якщо... - неважко здогадатися - дозволять матеріальні можливості. Переїзди по Україні, поїздку до Праги ще можна здолати за рахунок власних коштів. Але ось у Сергія Саєнка є запрошення до Антверпена – і туди без спонсорської допомоги не дістатися... Але чи не дивно, що презентація нашого мистецтва за кордоном залежить від випадку, а не є складовою частиною відповідної державної програми? Сергій Юрійович до державних структур не звертався, бо не вірить у їхню підтримку. І з ним не можна не погодитися.
З другого боку... На думку керівництва обласного управління культури, державі необхідно повернутися обличчям до регіонів і всіляко сприяти тому, щоб найкращі “регіональні сили” (музиканти, танцюристи, актори, художники...) одержали можливість показати себе на “міжнародній арені”. В тому, що вони є на Одещині, сумніватися не доводиться. До заповітного “списку” цілком справедливо має бути внесено і Сергія Юрійовича Саєнка.
