Завтра – день працівників цивільного захисту України нагороджений за врятування людей. . .

Головним у житті одесита Дмитра Сергійовича Губанова стало врятування людей.

Починалося все в далекі тридцяті роки минулого сторіччя, коли Губанов став працювати в одеському Товаристві рятування на водах – спочатку юнгою, а потім заступником начальника Центральної рятувальної станції Одеси. У той час рятувальні станції були на всіх пляжах міста, а сам загін одеських рятувальників на воді нараховував близько 500 чоловік. Чергували на пляжах міста навіть у зимовий час, допомагаючи рибалкам, що потрапляли у біду. У спекотні літні місяці майже щодня доводилося витягувати з моря купальників, які наковталися солоної води.

– Одного разу витяг з води дівчинку років чотирнадцяти, запливла далеко від берега, – згадує Дмитро Сергійович. – Її півгодини відкачували на піску. Тоді на рятувальних станціях щодня чергували студентки одеських медучилищ і медінституту. Тому і статистика тоді була зовсім іншою: за сезон тонули на морі 5 – 6 чоловік, а зараз чую по телевізору – 20 – 30...

Професіоналізм одеських рятувальників повною мірою проявився при ліквідації серйозної надзвичайної ситуації навесні 1931 року під Кременчуком. В результаті високого підняття води в Дніпрі околиці міста опинилися під водою.

– Основним нашим завданням в перший день прибуття було зняти людей з дахів будинків, – згадує Губанов. – Вода прийшла раптово. Люди залишали свої будинки, не встигаючи взяти навіть необхідне, залишаючи майно, худобу.

Лише через десять днів вода почала убувати. Одеситам довелося вирішувати нову проблему: усі будинки, у яких при будівлі було використано саман (глина, змішана із соломою), розмокли і почали швидко руйнуватися. Тому доводилося терміново евакуювати людей через небезпеку обвалення будинків, які ще стояли.

Наприкінці травня 1931 року група одеських рятувальників поверталася додому. Проводжати їх тоді вийшов весь Кременчук. А восени того ж року кожного ліквідатора наслідків повені в Кременчуці нагородили великим срібним знаком «За спасение на водах». Цю відзнаку відмінності Дмитро Сергійович Губанов зберігає дотепер.

– Стільки років пройшло, а ось торік надіслали мені з Кременчука почесну грамоту, – посміхається Губанов. – Мабуть, знову згадала міська влада події давно минулих днів...

Дмитро Губанов працював на Одеській тютюновій фабриці, куди улаштувався після закінчення фабрично-заводської школи харчовиків налагодником технологічного устаткування. Відразу ж вступив до членів добровільної пожежної дружини, а незабаром став начальником ДПД.

– Сподобалася мені пожежна справа. Нам вдалося переобладнати звичайну вантажівку на пожежну машину, придбати помпу та інше пожежне устаткування. До війни, переважно, займалися профілактикою пожеж, а от у воєнний час довелось гасити пожежі в Одесі, і чимало...

Особливо запам'яталося Дмитрові Сергійовичу, як одного разу від запальної бомби загорівся Привоз: адже німці постійно бомбили залізничний вокзал, діставалося і ринку. От і запалали ряди дерев'яних будок з госптоварами (а це – гас, бензин, фарби і т.п.). Води катастрофічно не вистачало, і добровольці-пожежники розтягували палаючі вогнища і гасили їх практично вручну...

Дмитро Сергійович був депутатом Одеської міськради 1-го скликання. Він домагався вирішення квартирних питань, бував на багатьох міських фабриках і заводах, перевіряючи стан пожежної і техніки безпеки, дотримання трудового законодавства. У цей же час, продовжуючи працювати на Одеській тютюновій фабриці на посаді начальника цеху, став громадським інспектором пожежної охорони, брав участь у рейдових перевірках протипожежного стану житлових будинків та інших об'єктів.

– На жаль, у 1972 році адміністрація тютюнової фабрики ухвалила рішення про припинення функціонування нашої добровільної пожежної дружини, – сказав мені Губанов. – Результат не змусив себе чекати – цього ж року Одеська тютюнова фабрика згоріла майже цілком…

З тих пір пройшло багато років... Дмитро Сергійович Губанов, якому 4 жовтня цього року виповнюється 93 роки, уже давно на пенсії. Але своєму покликанню не зрадив як і раніше: допомагає людям як може. Сьогодні він – член Партії зелених. З радістю показує ряд високих дерев, які посадив біля будинку. Слід відзначити, що не забувають про Дмитра Сергійовича Губанова в рідному місті: у 2005 році він був нагороджений Почесною грамотою Одеського міського голови «За заслуги перед містом».

…Прощаючись, запитала Дмитра Сергійовича, це запитання хвилювало мене із самого початку нашого знайомства:

– У чому секрет Вашого довголіття і такого дивовижного життєлюбства?

І відповідь пролунала відразу ж:

– Усе життя в Одесі, усе життя на морі. Справ у мене завжди багато – отож, старіти ніколи...

Выпуск: 

Схожі статті