Відповісти на запитання, яке значення для України має Друге міжнародне спільне інспектування Дунаю, я попросила виконавчого секретаря Міжнародної комісії щодо захисту Дунаю пана Філіпа ВЕЛЛЕРА.
– Пане Веллере, які головні завдання і перші підсумки нинішньої експедиції?
– Результати Першого міжнародного спільного інспектування Дунаю показали, що в дунайській воді присутні сотні шкідливих речовин, серед яких – небезпечний і заборонений у межах Європейського співтовариства пестицид DDT.
Тому головна ідея нинішнього дослідження – не лише збирання даних про стан води та біологічного розмаїття в Дунаї, але і привернення уваги громадськості до проблеми захисту і збереження цієї дуже красивої річки. Ми також хотіли б показати як жителям, так і урядам придунайських країн, які зусилля і заходи вже розпочато, і які це дає результати.
Наше завдання – надати Європейському співтовариству актуальні, дуже точні і порівнювані з попередніми обстеженнями дані про якість води для того, щоб до 2015 року було реалізовано програму, оговорену у "Рамковій директиві про водокористування", ухваленій Європейським співтовариством у 2000 році. Нагадаю, головне завдання директиви – чиста вода і хороший екологічний стан Дунаю. На основі зібраних експедицією даних наша Комісія повинна до 2009 року розробити план управління водними ресурсами Дунаю з метою зниження рівня забруднення.
Перші результати аналізів показали, що якість води на ділянках Німеччини та Австрії цілком задовольняє вимоги і норми. І це не лише результат вигіднішого географічного розташування. Величезні зусилля, які докладаються міністерствами щодо захисту навколишнього середовища Німеччини, Австрії та інших країн, інвесторами, а також ефективна робота сучасних очисних споруд дають чудові результати. Нам здається, що інформація про те, що, наприклад, роблять Румунія, Австрія або Німеччина повинна спонукати до активніших дій їхніх дунайських партнерів.
Розповідаючи громадськості про зусилля окремих держав, ми хочемо показати: всі ми, хто живе на цій річці, однаково відповідальні за її стан і повинні бути однаковою мірою залучені до розв'язання спільного завдання – зберегти Дунай від забруднення.
– Як Ви гадаєте, які конкретні результати, одержані Другим міжнародним спільним інспектуванням Дунаю могли б послужити поліпшенню ситуації в українській частині дельти Дунаю?
– Одне з найважливіших питань, на яке повинна дати відповідь експедиція – вказати конкретні райони і пункти на Дунаї, звідки надходять забруднення, такі, як важкі метали та інші. Другий етап: ухвалення Комісією відповідних рішень і усунення цих причин. Зрозуміло, розв'язання таких проблем – завдання не одного дня. Як відомо, багато великих міст, розташованих на березі Дунаю, не мають очисних споруд. Будівництво таких споруд – це дорогі заходи, що потребують великих інвестицій.
Ми перебуваємо у тісному зв'язку і постійній співпраці з великими інвесторами, такими як Європейський інвестиційний банк та іншими, які, на наш погляд, можуть виділити необхідні кошти на реалізацію таких проектів. Є певні моменти, які вселяють оптимізм і надію на успішне завершення цієї роботи.
– Чи планує Комісія щодо захисту Дунаю будівництво очисних споруд на українській ділянці басейну річки Дунаю або у безпосередній близькості від українських міст?
– Так, і одне з таких міст – Ужгород. Сьогодні розробляється план і обговорюються можливості інвестування цього проекту міжнародними фінансовими інститутами. Наше завдання – підготувати необхідний аналіз і надати переконливі обґрунтування для того, щоб домогтися ухвалення остаточного рішення про фінансування. Це зараз дуже і дуже важливо, адже без інвестиційної підтримки реалізація таких проектів взагалі неможлива.
І це пов'язано не лише з Україною, це відноситься до будь-якої іншої країни, коли йдеться про реалізацію конкретних заходів, які вживає комісія. Так було з проектами щодо будівництва очисних споруд в Угорщині, Чехії та Словаччині. Оскільки ці країни є членами Європейського співтовариства, вдалося одержати фінансування від різних європейських фінансових інститутів. Україна також, на мій погляд, має шанси на таку фінансову підтримку.
– Пане Веллере, у складі експедиції, на жаль, немає дослідників і експертів з України. Чим це викликано?
– Передбачалося, що українські дослідники увійдуть до робочої групи. Вони повинні були піднятися на борт дослідних суден у Вилковому і працювати разом з ученими з Угорщини, Німеччини, Австрії, Словаччини, Молдови та Румунії. Але, на жаль, цього не сталося. Під час підготовки експедиції, 27 червня, ми відправили листа до Міністерства із захисту навколишнього середовища України з проханням назвати кількох фахівців, які могли б взяти участь в експедиції. Відповідь на наш лист ми одержали майже через два місяці – 16 серпня. На той час експедиція вже два дні була у дорозі і провадила дослідження. У листі були лише названі імена координаторів і нічого не говорилося про ту роботу, яку українська сторона побажала б взяти на себе.
Можливо, це сталося тому, що наші контакти з Україною не такі активні, як з іншими країнами. А можливо, тому, що представники відповідних організацій не виявили зацікавленості у проведенні експедиції.
На жаль, державна структура залишається ієрархічною, ухвалення рішень затягується, і нам не завжди вдається здійснити намічене. Але, все ж, наша співпраця і взаєморозуміння поліпшуються і, я гадаю, завдяки проведенню експедиції наші контакти з вченими і фахівцями з України стануть робочими. Наприклад, ми сподіваємося, що співробітники гідрометеорологічного інституту у Києві виконають радіоізотопний аналіз проб відкладень, взятих дослідниками під час експедиції.
– Якою Вам бачиться співпраця у майбутньому?
– Ми сподіваємося на активнішу участь українських учених, дослідників, а також представників різних установ у діяльності міжнародних робочих груп.
В Україні працюють представники нашої Комісії. Їм доводиться контактувати з різними державними інститутами, перед якими стоять ті ж завдання. Хотілося б більше порозуміння і взаємодії.
У свою чергу, українське Міністерство щодо захисту навколишнього середовища могло б активніше шукати контакти з організаціями, відповідальними за будівництво очисних споруд та іншого устаткування, пов'язаними із захистом навколишнього середовища. Мені здається, у цих питаннях повинно бути більше ініціативи і руху. Адже цим не може займатися лише одна установа або одна організація.
Під час Другої спільної наукової експедиції на Дунаї всі ми багато чому навчаємося.
Як відзначив міністр з питань захисту навколишнього середовища Австрії Йозеф Прьолл під час урочистої зустрічі у Відні, кожна країна повинна вносити свій вклад у захист і збереження Дунаю. Цей проект не може функціонувати, якщо тільки дві чи три країни докладають свої зусилля, брати участь повинні всі країни. Ми дуже сподіваємося, що завдяки нинішній експедиції і новому потокові інформації про діяльність всіх придунайських держав ця кооперація одержить новий розвиток.
