Бувало, ми з Юрієм Работіним зустрічалися з Матвієм Юхимовичем Деревенчею у липні, на току, а в останні роки частіше у редакціях різноманітних газет, на брифінгах або зустрічах журналістів в Одесі, Києві, інших містах. Час змінює людей та їхні погляди на життя. Але вірні люди йдуть вірним шляхом від жнив до сівби, від сівби до жнив, від книги до книги, від осені до весни, по колу, як сонце, по обручці, як сонце, як час, який ніколи не чекає. І це природньо, що при усіх вікових змінах у людини повинен залишатися стержень – ставлення до праці, любов до землі та людей. Це характерно для Матвія Юхимовича. Він завжди при усіх змінах і обставинах розумів: “Що посієш, – те й пожнеш”. І тому часто говорив: “Війна війною, реформи реформами, а хліб сіяти потрібно”.
…Ця зустріч відбулася зовсім нещодавно. Тривав святковий ранок у дитячому садку Петродолини. Діти посміхалися і весело плескали у долоні в ритм моєї пісні. Радість їхніх сяючих очей передавалася мені і вселяла бажання стати разом з ними в коло. Ах, який ви, діточки, дивний народ! Я завершив свою казку про Їжака і тільки встиг запитати у дітей, який же у неї девіз, як вони хором відповідали: “Ніколи і ніде не кидай друзів у біді!”. І тут же, дружно крикнувши: “Хоробрий Їжак!”, – під мелодію пісні з цієї казки почали танцювати. Свято казок, дитячих пісень та танців було у розпалі. Діти кружеляли у веселому танку, дівчатка розхитували стегенцями та малювали своїми ручками кола над головами, хлопчики – то скакали зайчиками, то – козачками навколо дівчаток!.. Одним з лідерів цього імпровізованого фестивалю став Вова Деревенча, і йому я вручив приз – кольорову книжку казок українською та англійською мовами “Пригоди наших друзів”. Радісний, Вова побіг до дідуся. Я миттєво впізнав добру усмішку Матвія Юхимовича, який мені колись вручав грамоту за роботу на збирання черешні в Йосипівському саду.
Ох, і смачна була черешня! Я навчався у школі № 72 і кожного року ми проходили практику в Йосипівці, де директором дослідної овочевої станції був наш герой – Деревенча. Хороша та корисна була справа, як для селян, так і для школярів. З ранку ми навчалися працювати у полі, а після смачного обіду відпочивали, займалися спортом, малювали, співали, грали та танцювали вздовж “Великого” Барабоя. Тоді була й вода, і риба у річці. Батько мій товаришував з Матвієм Юхимовичем і часто відвідував шкільний табір разом зі своїми друзями: художником Святославом Божієм, поетом Володимиром Домріним, співаком Миколою Огреничем… Поети та співаки часто виступали перед трудящими села та школярами-практикантами. Їхні оповідання, вірші, поради, пісні до цього часу живуть у пам’яті слухачів. Я гадаю, що і Матвій Юхимович отримав велике творче натхнення від зустрічей з Миколою Огреничем, Володимиром Домріним та особливо зі Станіславом Стриженюком – літературним редактором його книги “Намисто життя”.
Як повноводі ріки розпочинають свій шлях з малих джерелець, так і людина розпочинає своє життя з простих трудових кроків. Микола Огренич, Володимир Домрін, Матвій Деревенча розпочали свій шлях рядовими робітниками: Микола працював трактористом у селі Джугастровому Іванівського району, але – став музикантом, співаком і народним артистом України. Матвій з рядового робітника став керівником науково-дослідної станції, кандидатом економічних наук, журналістом, письменником і, нарешті, з рядового став генералом козацтва. І його ім’я не випадково внесено до книги “500 впливових особистостей Одеського регіону”.
Одного разу після концерту в Йосипівці Микола Огренич розповідав Матвію Юхимовичу:
– Пам’ятаю, я їхав на тракторі. Вітер свистить у вухах (тоді кабін не було), мотор гуде, сонце сліпить очі, і в його променях чорна рілля мені здається зелено-золотистою. Я радію від очікування великого врожаю. І мені хочеться співати. Співає душа – і я співаю. Мій голос заглушує гуркіт мотора, розноситься полем, і вітер несе слова в далечінь: “Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю!..” Потім співаю пісню “Я люблю тебя, жизнь”.
І він заспівав, і от вони вже з Матвієм співають дуетом і запрошують мене у тріо: “Давай, молодий, не вистачає молодого баритона, Олексію!” І тріо вже співає пісню на слова Льва Ошаніна: “Эх, дороги, пыль да туман, холода, тревоги да степной бурьян…”
Так, дороги до заповітної мети звивисті, тернисті та довгі, але дуже цікаві. Важко передбачити ту мить, яка дасть людині поштовх до істинного розвитку творчого шляху, розкриття людського таланту. Одне зрозуміло – це відбудеться тільки у процесі роботи, цей поштовх дадуть досвід та випадок. І цьому сприяють читання книжок і зустрічі з яскравими особистостями. А місце для піднесення та цікавої справи є скрізь. Наш добрий та славний трудар і є зразком для наслідування, оскільки він справді яскрава, творча особистість. За теплим поглядом його на онука – Вовку, мені стало зрозуміле його прагнення до реконструкції дитячого садка в Йосипівці. У цьому – його внесок і турбота про дітей трудівників полів, про майбутнє покоління.
Благородна праця нашого колеги-журналіста, кандидата економічних наук Матвія Юхимовича Деревенчі відзначена орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного прапора, “Дружби народів”, грамотами, багатьма почесними званнями, зокрема “Заслужений працівник сільського господарства України”. А цього літа він нагороджений дипломом переможця загальнонаціонального конкурсу НСЖУ “Українська мова – мова єднання”.
І ми, журналісти, у Ваш світлий день народження, дорогий Матвію Юхимовичу, долучаємося до привітань Ваших друзів та близьких. Бажаємо Вашим дітям та п’ятьом онукам разом з лідером Вовкою нести високо і з гордістю естафету, що прийнята ними з Ваших рук, батька-генерала доброго козацького роду. Бажаємо любові та щастя у домі Вашому з вірною доброю господинею Клавдією, творчих успіхів та багато років життя! Дай Вам Боже!
Олексій КУРБАТОВ, співак та композитор, член Міжнародної федерації журналістів, президент академії літератури «Фатьян»,
Юрій РАБОТІН, голова Одеської обласної організації НСЖ України,заслужений журналіст України
