В родині Шаповалів, які зроду живуть у Йосипівці Фрунзівського району, велике свято – Марія Костянтинівна та Микола Юхимович відзначають своє золоте весілля. Рівно 50 років тому, молоді і дужі, вони стали на вишитий рушник, засвідчивши перед Всевишнім і людьми свою вірність одне одному, дали обіцянку ділити навпіл між собою радість і горе протягом всього життя.
– Який швидкоплинний час, – каже Марія Костянтинівна. – Наче нещодавно ще залицявся до мене Микола. Він щойно прийшов з армії, і хоч знала його давно, бо жили в одному селі, один його погляд заставив моє серце битися частіше. Почали зустрічатися, а вже через місяць зіграли весілля.
Як і годиться, Микола привів свою дружину у батьківську хату. Молоді оселилися у невеличкій літній кухні, але майже щодня мачуха, яка після смерті Миколиної матері стала повноправною господинею в домі, вчиняла сварки та видворяла молоду сім’ю геть. Мовляв, нам тут самим тісно, йдіть жити до Марійчиної матері. Постійні скандали за те нехитре житло були неприємними для молодої сім’ї, та все-таки чоловік не хотів порушувати давній український звичай і стояв на своєму – у приймах нізащо не житиму. Прагнення якнайшвидше вибратися з батьківської хати додавало молодятам сил і наполегливості в будівництві власного будинку.
Важкі то були часи. Не покладаючи рук, весь день подружжя працювало в колгоспі, у перервах між роботою своїми руками споруджували хатину. У той час під серцем Марії Костянтинівни вже зародилося нове життя – плід палкого кохання між чоловіком і дружиною. Та жінка не зважала на свій новий стан, а працювала на повну силу. Свого первістка Володю молоді щасливі батьки принесли у щойно споруджений будинок, його вдалося завершити майже за рік. Чотири літа потому лелека приніс до хати Шаповалів ще одного сина, якого батьки назвали Іваном.
Микола Юхимович та Марія Костянтинівна робили все можливе, аби дитинство синів не було схожим на їхнє власне, коли вони не змогли одержати нормальну освіту, змалечку заробляли на шматок хліба самостійно. Залишившись без матері, Микола з 10 років мусив піти працювати їздовим – майже весь час аж до виходу на пенсію він не випускав з рук кінські віжки. Марія з дитинства служила нянькою, а з 14 років доїла корів, працювала в колгоспній ланці та найбільше своїх сил віддала роботі свинаркою – у цій галузі має 30 років трудового стажу.
Шаповалів знають у селі як порядну, скромну і трудящу родину. Микола Юхимович і Марія Костянтинівна ведуть лік своїм рокам вже на восьмий десяток, та без щоденної праці не уявляють свого життя. Тримають невеличке господарство, доглядають город і щасливі від плодів своєї праці.
– Ми з дідом тільки відчули смак життя, коли почали жити для себе, у своє задоволення, – сміється Марія Костянтинівна. – Бо вже не потрібно нікуди поспішати, не доводиться працювати до сьомого поту в колгоспі, діти влаштували свої сім’ї, маємо п’ятеро онуків і стільки ж правнуків. Дякувати Богові, серйозних проблем зі здоров’ям у нас нема, тож і пенсії на життя вистачає. Наше золоте весілля – це лише новий виток у щасливому і спокійному бутті.
Такий ентузіазм і жага до життя вже немолодих людей викликають щире захоплення. Хочеться, щоб сьогоднішній настрій не залишав сім’ю Шаповалів ніколи, хай живуть ще довго у щасті та здоров’ї.
