Для минулорічного передсвяткового номера журналісти «Одеських вістей» підготували низку невеликих матеріалів (таку своєрідну газетну мозаїку) під промовистою назвою «Поживемо – побачимо».
Йшлося у них про пріоритети, визначені як обласною, так і центральною владою щодо розвитку нашого регіону у році, котрий завтра, о 24-й годині, вже стане історією. Тож, цілком природнім було бажання глянути на те, чи все задеклароване вдалося втілити в життя?
До честі перших керівників обласних владних структур (облради і облдержадміністрації) вони, об’єднуючи зусилля численного депутатського корпусу і органів виконавчої влади на місцях, спрямовували їхні зусилля на розв’язання найсуттєвіших соціально-економічних проблем. Лише за таких умов хлібороби Одещини зуміли подолати наслідки жорстокої посухи 2007 року, виростити і зібрати небувалий урожай зернових культур, вперше наблизившись до валового показника, що дорівнює чотирьом мільйонам тонн.
Раціональне, справді господарське використання обласних бюджетних коштів (зокрема, з бюджету розвитку), а також субвентивних надходжень з державного бюджету, дало можливість продовжити газифікацію населених пунктів, окремих об’єктів, таких як школи, дитсадки, лікарні, амбулаторії, Будинки культури у Біляївському, Великомихайлівському, Ширяївському Комінтернівському, Любашівському, Березівському, Іванівському та деяких інших районах. Системного і цілеспрямованого характеру набуло в сільській місцевості відновлення занедбаних впродовж десятка років приміщень дитячих дошкільних закладів. У Біляївському районі, наприклад, відкрито два нові дитячі садки, ще десять – відремонтовані і реконструйовані. Сьогодні їх відвідують понад дві тисячі малюків. У переддень зими було здійснено ремонт 18 навчальних закладів району, на що витрачено понад два мільйони гривень.
Подібне можна сказати про об’єкти соціально-культурного призначення майже у кожному районі області. Оновлені Будинки культури, скажімо, гостинно запрошують у ці дні і дорослих, і дітей на Новорічні бали у селищах Сарата, Суворове Ізмаїльського та Затишшя Фрунзівського районів. Левову частку коштів бюджету розвитку в Арцизькому, Роздільнянському, Татарбунарському районах було зосереджено на забезпеченні населених пунктів надійним водопостачанням. Зокрема, в Арцизі полагоджено 13 кілометрів водопровідних мереж та 4 водогінні башти, виконано буріння артствердловин у селах Холмське і Задунаївка, завершено облаштування хлораторної станції на Арцизькому водозаборі, капітально відремонтовано водогони у Долинівці, Прямій Балці, Василівці.
Значною подією для Южного стало відкриття у цьому наймолодшому місті Одещини клінічної лікарні. Крім того, персонал нового закладу охорони здоров’я одержав у подарунок 30-квартирний житловий будинок. Список цей далеко не повний. Чого не скажеш про плани загальнодержавні, що їх окреслив під час кількох своїх робочих візитів до області у другій половині 2007 року Президент України. Вони здебільшого стосувалися розвитку Українського Придунав’я, як стратегічно важливого транспортного регіону для всієї держави. Віктором Ющенком були чітко сформульовані на 2008 рік завдання перед Кабінетом Міністрів стосовно цього краю: забезпечити його електроенергетичну незалежність від сусідньої Молдови, наситити інформаційний простір вітчизняним теле- і радіопродуктом; розпочати спорудження автомагістралі Одеса – Рені та залізничної вітки Ізмаїл – Рені; добудувати глибоководний судновий хід Дунай – Чорне море через гирло Бистре; використовуючи можливості нафтотерміналу «Південний» поблизу Южненського морського торговельного порту, розпочати експлуатацію енерготранзитного трубопроводу Одеса – Броди – Гданськ в аверсному режимі шляхом транспортування каспійської нафти до європейських країн.
З цих масштабних завдань втіленим в життя можна вважати лише те, котре стосується енергетичної незалежності південно-західного регіону. Завдяки турботам, знову ж таки обласного керівництва вдалося одержати з державного бюджету близько сімдесяти мільйонів гривень, котрі одеські енергетики освоїли у найстисліші терміни, проклавши дев’яностокілометрову лінію електропередач Арциз – Болград, а згодом подовживши її на Рені та Буджак. Відтак, система електропостачання Бессарабії здійснюється зараз лише українського територією, не вдаючись до послуг регенеруючої Молдавської ДРЕС, як було до цього багато років.
За іншими параметрами Україна впродовж року, котрий проводжаємо, м’яко кажучи, не зміцнила позицій у власному Придунав’ї. Хоча ніхто їй у цьому не заважав. Затихли навіть «зойки» сусідів щодо екологічної шкідливості від добудови глибоководного суднового ходу Дунай – Чорне море. А він, між тим, так і лишився недобудованим. Більше того, відсутність у його баровій частині відповідної гідроспоруди (дамби), сприяла замуленню вже поглибленого гирла Бистре, котрим, до речі, поки дозволяли глибини, пройшло понад тисячу суден під прапорами десятків країн світу. Між іншим, замуленим стало не тільки дно каналу, а й десятки мільйонів гривень та доларів, витрачених на поглиблення акваторії. Крім того, подібними спонтанними, «шарпаними» діями (то будуємо, то ні; то відкриваємо судноплавство, то його згортаємо; то приймаємо замовлення на проходження вантажопотоків, то відмовляємо) було завдано непоправної шкоди власній державі, як надійному діловому партнерові.
Вже добрий десяток літ точаться розмови про необхідність прокладки залізничної вітки Ізмаїл – Рені завдовжки у 50 кілометрів. Її наявність дала б можливість значно інтенсифікувати роботу Ренійського морського торговельного порту, котрий останніми роками використовує свій потенціал ледь на двадцять відсотків. Але далі балачок справи не йдуть. В той час як наші сусіди-молдавани, не встигши здати в експлуатацію першу чергу свого дунайського порту Джурджулешть, що примостився за кілька сотень метрів від Рені, протягом семи місяців проклали до нього п’ятдесяткілометрову вітку, котра з’єднала новостворену гавань при впадінні Прута в Дунай з мережею Молдовської державної і міжнародних залізниць.
На жаль, приклади, котрі навів, і ті, котрі не буду наводити, аби до кінця не псувати ваш передсвятковий настрій, шановні читачі, свідчать про одне: час вчить, що нічому не вчить. Не нас а вами. Наших можновладців. Дехто з них, коли і поглядає з київських пагорбів на Придунав’я, то лише хижим оком. Там же є ще «неприкишеньковане» пароплавство! Що за «кримінальний» підмурівок під нього підкласти? Що «інкримінувати» багатотисячному колективу? Як би підвести його під приватизаційну «гільйотину»?
А може, не треба, панове! Може, схаменетеся! Може, на вісімнадцятому році існування держави таки почнемо по справжньому її облаштовувати. Звідси, з дунайських берегів, і до донецьких степів. Годі, мов зголоднілим пацюкам, гризти її і ласі шматки тягати до власних нір… У рік Бика не будьмо пацюками…
