Дорогі ветерани, учасники Великої Вітчизняної війни! Шановні земляки!
Щиро вітаю вас зі справді всенародним святом – Днем Великої Перемоги!
Дата 9 травня 1945 року назавжди увійшла до вітчизняної та світової історії. Священна війна проти фашизму – це ланцюг кривавих подій, але разом з тим – свідчення величі людського духу, братерства і героїчного подвигу наших дідів та батьків. Ми завжди пам’ятатимемо про ціну, яку вони заплатили за Перемогу та за нашу можливість жити у вільній, мирній країні.
Шановні ветерани! Прийміть щиру вдячність за вашу мужність, патріотизм і ратну працю на благо нашого краю. Ми завжди залишатимемося перед вами у неоплатному боргу. Цього світлого дня хочу побажати вам міцного здоров’я і довголіття, щастя та благополуччя, родинного затишку, любові і довічної поваги від нащадків. Нехай не болять ваші рани, а серце не знає смутку!
Вічна слава вам, воїни-визволителі!
З Днем Перемоги!
Голова Одеської обласної ради М. СКОРИК
Шановні ветерани! Дорогі жителі Одеської області!
Прийміть щирі вітання з нагоди величного свята – Дня Перемоги!
В історії кожного народу є події, про які не можна говорити без завмирання серця. Таким для нас є свято Великої Перемоги.
У запеклій боротьбі з лютими загарбниками, що тривала 1418 днів і ночей, народ зазнав величезних втрат і звідав нечуваних страждань. Дорого заплатили ми за Перемогу: понад 7 мільйонів чоловік загинуло у роки війни, понад 700 міст та 28 тисяч сіл було знищено фашистськими загарбниками. 2,4 мільйона українців було вивезено на примусові роботи до Німеччини.
Мільйони кращих синів і дочок України заплатили власним життям за те, щоб захистити свою землю для прийдешніх поколінь. За це їм наш низький уклін і вічна пам’ять.
Народ України з глибокою вдячністю та скорботою схиляє голови перед пам’яттю тих, хто не повернувся з тієї жорстокої війни.
Дорогі ветерани! Важка доля випала вашому поколінню. Ви пройшли через безліч випробувань, віддали багато сил і здоров’я. Український народ вдячний вам, наші дорогі ветерани – тим, хто не шкодуючи свого життя захистив рідну землю й звільнив світ від коричневої чуми двадцятого століття.
Сьогодні ви – наша опора й підтримка в усіх починаннях, надійні помічники, близькі й дорогі серцю люди. Ми вчимося у вас вірити в кращі часи і своєю працею втілювати мрію в реальність.
День Перемоги назавжди залишиться днем нашого національного тріумфу, символом героїчного минулого, величі духу та братства народів.
Сьогодні ми схиляємо голови перед пам’яттю тих, хто залишився лежати на полях битв, віддаємо данину поваги нині живим учасникам війни, які, не жаліючи життя, визволили нашу землю від окупантів. Низький уклін дружинам воїнів, яких сьогодні немає з нами.
Честь і слава тим, хто пройшов пів-Європи, вижив у концтаборах, працював у тилу й підняв країну з руїн і попелу. Для нас ви – символ морального авторитету, стійкості й оптимізму, любові до рідної землі й служіння народу. Ваш героїчний шлях – це невичерпне джерело нашого натхнення, сили духу й віри в щасливе майбутнє Української держави.
Нехай зігріває всіх нас незгасне світло Перемоги, додає сил та наснаги для добрих справ. Бажаю вам міцного здоров’я, сімейного благополуччя, натхнення, миру та злагоди. Вічна слава переможцям та низький уклін сущим!
Хай береже вас Бог.
З повагою,
голова Одеської обласної державної адміністрації М. СЕРДЮК
Дорогі наші ветерани, герої фронту і тилу!
Шановні бойові друзі!
Вітаю Вас з всенародним святом – Днем Великої Перемоги.
Це день честі і слави наших батьків і дідів, які за зброєю в руках воювали проти ворога. Це день вшанування наших матерів, які витримали важкий тягар війни. Це день скорботи, і водночас великої радості.
Сьогодні ми віддаємо шану й повагу воїнам-фронтовикам. Ми згадуємо всіх тих, чиє життя забрала війна, низько вклоняємося і складаємо глибоку синівську вдячність тим, хто героїчно пройшов її тернистими шляхами. Ми вшановуємо і тих, хто залишається в строю, передає молоді свій багатий життєвий досвід.
Нехай війна, яка прокотилася невимовним горем по людських долях, буде останньою на українській землі, нехай злагода і добробут панують у кожній оселі.
Шановні визволителі рідної землі! Впевнений, що і надалі ваш героїчний внесок у Перемогу слугуватиме яскравим прикладом для нинішніх захисників Вітчизни, які свято бережуть і примножують славетні традиції Українського війська.
У цей святковий день сердечно вітаю ветеранів війни з Днем Перемоги. Прийміть щирі слова любові і вдячності за те, що подарували нам мир на землі та віру у майбутнє. Здоров’я вам, бадьорості духу. Нехай ніколи не полишають вас підтримка рідних і друзів. Нехай у ваших серцях і домівках не згасає теплий вогонь любові і турботи. Щастя вам, добра і миру!
Земний уклін і безмежна вдячність вам, Солдати Перемоги.
Командувач військ Південного оперативного командування генерал-лейтенант П. ЛИТВИН
Із сімейного альбому
Серпень 1944 року. Біля прикордонного містечка Рені, на високому березі Дунаю, комвзводу наказав шикуватися:
– Ну що, синки, нашу територію від звіра ми визволили. Дякую вам. Тепер потрібно рятувати інших, треба бити ворога в його барлозі.
Ці слова рядовий матінки-піхоти Павло Степанов, призваний до війська у 1943 році, запам’ятав на все життя.
– Коли ми перейшли кордон і рушили строєм по території Румунії (на знімку), я побачив, як у небі летять за Дунай гуси. Чи повернутися вони навесні додому? І чи повернемося ми додому? – подумалося мені. Я пам’ятаю всіх бойових товаришів. Наш взвод був багатонаціональним – поруч крокували росіяни, українці, білоруси, вірменин, грузин, молдаванин, якут. Я був 17-річним хлопчиськом, старші завжди по-батьківському піклувалися про мене, називали «синком», підгодовували хлібом і цукром.
У боях за визволення Румунії Павла Степанова було поранено. Після шпиталю його направили на охорону стратегічних об’єктів у визволеній Румунії.
– Пам’ятаю, мені зателефонував командир: «Солдате, скільки у тебе патронів? – «П’ятдесят...» – «Сорок п’ять – розстріляти!» – «Як же я на посту залишуся майже без патронів?» – «Перемога, солдате, перемога!». Що тут почалося! Від канонади загуло небо...
Після війни Павло Степанов вступив до військового училища, багато років прослужив у Німеччині. На його очах розбиралася Берлінська стіна.
Коли полк вивели з Німеччини, офіцер прикордонних військ виявив бажання служити на найвіддаленішому КПП. У списку запропонованих варіантів він побачив Рені, згадав, що проходив через це містечко у 1944-му. Тут прослужив 16 років, вийшов на пенсію і зустрічає 64-ту річницю Перемоги.
У першому районному конкурсі «Людина року» ветерана ВВВ Павла Дмитровича Степанова було визнано переможцем у номінації «Мисливець року». Сибіряк, родом із Краснодарського краю, він з рушницею ходить із 12 років. Але відзначився ветеран не кількістю вбитої птиці і хутрових звірів, а своїми невпинними трудами щодо озеленення двору, вулиць, берегів Дунаю і озер. За своє життя фронтовик посадив понад 500 дерев.
Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей», Ренійський район
Після визволення села Бокового навесні 1944 року розпочалися фронтові будні для новобранця Григорія Овчаренка. Юнак поповнив ряди 287-го полку 95-ї Гвардійської Полтавської орденоносної стрілецької дивізії. У її складі він з боями пройшов Румунію, Польщу, Німеччину, Чехословаччину. Наприкінці війни груди відважного, тричі пораненого в запеклих боях солдата прикрашали орден Вітчизняної війни І ступеня, орден Слави ІІІ ступеня та медалі «За освобождение Праги», «За победу над Германией».
Особливо пам’ятним для 86-річного ветерана Григорія Петровича Овчаренка був бій на мосту через річку Ельбу. До капітуляції ворога залишався один день, дивізія отримала наказ захопити місто Дрезден. А єдиною переправою залишався замінований залізничний міст. Знешкодити вибухівку наказали командирові взводу лейтенанту І. Воробйову, саперу Григорію Овчаренку та автоматнику В. Костякову. Під запеклим вогнем противника саперу вдалося відшукати дроти, що були під’єднанні до вибухового пристрою, останньої миті перерубати їх саперною лопаткою. Та невдовзі на підмогу охороні прибула вантажівка з «фашистами», і лейтенант Воробйов загинув від ворожої кулі. Григорій, вступивши у нерівний бій, автоматною чергою «скосив» ворожого офіцера, який сидів у кабіні. Німецький водій з переляку покинув кермо і втік, а автомобіль, втративши керування, врізався в опору мосту. Тоді відважний сапер кинувся до кузова, де перебувало двадцять німців, озброєних кулеметами, автоматами і фаустпатронами, і почав стріляти над їхніми головами. Фашисти на окрик «хенде хох!» покидали зброю і підняли руки. Коли прибуло підкріплення, палець Григорія, якого він тримав на гашетці, мало не задерев’янів. Завдяки мужності Г.П. Овчаренка наші війська переправилися без втрат і до вечора заволоділи містом.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей»
«Фронтовому другові, радистці 78-го гвардійського полку, яка рятувала нас, десантників, за Дніпром у серпні 1943 року, – Шурі Ванярсі. З вдячністю. Колишній командир полку, Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант Олексій Потьомкін». Цей напис – на книзі «Всем смертям назло» – збірнику спогадів ветеранів Великої Вітчизняної. А Шура Ванярха – це Олександра Іванівна Копачевська, яка живе нині в Тарутиному. Це вона була відзначена багатьма нагородами за забезпечення безперервного радіозв’язку на Дніпрі, відмінну солдатську службу. 19 хлопців було у радіовзводі. І лише одна дівчина – вона. Але за витривалістю, мужністю їм вона не поступалася. Мовчки тягла на собі дуже важкий вантаж – радіостанцію, передавач, упаковку харчів. А ще – гвинтівку, мішок з речами. А дівчині-то було всього 18. Її позивний «Бджола» трансформувався на ласкаве «Бджілка». Так її називали між собою бійці. Медаль «За бойові заслуги» – перша бойова нагорода. А далі – медаль «За оборону Сталінграда», ордени Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня, «За мужність», чотири поранення, дві дуже тяжкі контузії. І в мирний час її, вчительку початкових класів, нагородили медаллю «За трудову доблесть».
Листування фронтових друзів Олексія Потьомкіна і Олександри Копачевської тривало 57 років. Нещодавно його не стало…
Таїсія БАРАНОВА,власкор «Одеських вістей»,смт Тарутине
