25-26 вересня на території ДП «Одеське обласне підприємство по племінній справі у тваринництві», що у Біляївському районі, працювала традиційна виставка-аукціон племінних тварин та птиці. УїїроботівзялиучастьзаступникголовиОдеськоїобласноїдержадміністраціїМиколаКісеоларізаступникміністрааграрноїполітикиУкраїниАнатолійМірошніков. Відкриваючиосіннійвернісажаграріїв, вонизазначили, щосільськогосподарськевиробництвонашогорегіонумаєвеликийпотенціал, прощосвідчатьзначнідосягненнятрудівниківінауковців-селекціонерівутваринництві, рослинництві, садівництвітавиноградарстві.
В цьому можна було переконатися, відвідавши павільйони з елітною великою рогатою худобою, свинями, вівцями, кіньми. Нинішнього року до 18 племінних заводів області додався ще один племзавод по вирощуванню південної м’ясної великої рогатої худоби – ТОВ НВФ «Зеленогірське» (директор Олександр Манзар), і зеленогірський молодняк демонструвався як повноцінна порода. Як завжди, цією нещодавно апробованою перспективною породою тварин зацікавилися потенційні покупці, уклали кілька угод. Не менше захоплення викликали досягнення красноокнянських тваринників, які заявили себе у чотирьох номінаціях. Серед них красувався могутньою статурою 750-кілограмовий бик породи «Лімузин» ПСП «Колос» (керівник Павло Будигай).
Справляли приємне враження корівки та молодняк Ізмаїльського, Березівського та низки інших районів. На сьогоднішній день в області зареєстровано близько сотні племінних господарств.
Не меншу цікавість викликали павільйони дослідних інститутів, підприємств, новітньої сільськогосподарської техніки, засобів захисту рослин тощо. Та найбільше відвідувачів юрбилося біля районних павільйонів, де розмаїття дизайнерських композицій з овочів, фруктів, запашних короваїв, смажених поросят, консервації, вин, соків та виробів декоративно-прокладного мистецтва викликало справжній подив та зачудування вигадливістю, умінням, майстерністю та працелюбністю трудівників села. При цьому кожен район доповнив оформлення власних виставкових стендів українським, болгарським та молдовським костюмованим та музикально-пісенним колоритом. Всі без винятку постаралися і представили на розсуд покупців найкраще, що могли виростити та виробити у своїх районах.
Делегації Комінтернівського району вдалося вразити відвідувачів не лише вишуканим інтер’єром свого павільйона, а й майстерністю самодіяльних артистів. Голова Комінтернівської райдержадміністрації Людмила Прокопечко була «на коні» в прямому і в переносному сенсі.
Виставка-аукціон вдалася на славу.
Юрій ФЕДОРЧУК,власкор «Одеських вістей»
Чи є панацея від посухи на південних чорноземах?
У величезному живому організмі природи, як у злагоджено діючому механізмі, все перебуває у тісній єдності.
Рослини і грунт нерозривно пов’язані між собою. Врожай залежить і від клімату, і від особливостей грунту, методів його обробітку та удобрення. Тому агрономія тісно пов’язана з грунтознавством. Не можна підвищити врожай без знання грунту і шляхів його поліпшення.
Агрономічне грунтознавство, на відміну від агрохімічного і генетичного, веде свою історію від найбільшого грунтознавця-агронома професора П. Костичева, який виступав за глибоке вивчення основної якості грунту – його родючості, за тісний зв’язок грунтознавства з практикою землеробства. Заслуга вченого у тому, що він розглядав грунт у постійному розвиткові, бачив його сьогодення і майбутнє.
Грунт перебуває у власності землероба, який може змінювати і поліпшувати його у своїх інтересах шляхом обробітку та удобрень. Бути господарем землі, боротися за врожай закликав учений.
Докладно і всебічно П. Костичев аналізував вплив клімату на накопичення перегною у грунті. Він виступав проти переоцінки В. Докучаєвим ролі клімату у процесі утворення чорнозему. Визнання клімату монопольним чинником, як це робила наукова школа Докучаєва, на практиці означало б визнання безсилля людини щодо грунтів, їх родючості, означало б, що людині не судилося оволодіти грунтом як засобом виробництва.
У 1962 році радянський вчений-кліматолог Михайло Іванович Будико заявив про виникнення в атмосфері Землі так званого парникового ефекту за рахунок спалювання різноманітного палива у промисловій та транспортній сферах і накопичення вуглекислого газу у приземному шарі атмосфери. Поширилася думка, що наслідки зростаючого парникового процесу в атмосфері здатні викликати масштабне потепління клімату на планеті, танення материкового льоду Антарктиди та Гренландії, підвищення рівня Світового океану, тяжке становище народів і країн.
Учені вважають, що до середини ХХІ століття вміст вуглекислого газу в атмосфері подвоїться, температура повітря підвищиться поблизу екватора на 1,5 градуса, у високих широтах – на 4 градуси.
У наших степах помітно зросла нерегулярність атмосферних опадів, зменшується їхня кількість, підвишується випаровування з поверхні грунтів і водойм, знижується біологічна активність, у степах зростає сухість.
Сільськогосподарську продуктивність клімату Одещини ілюструють такі дані щодо вірогідності різноманітно зволожених за минулі сто років: сухих і посушливих – 68%, напівпосушливих – 25%, напіввологих і вологих – 7%.
Південним чорноземам властивий значний літньо-осінній брак грунтової вологи, який в основному і обмежує їхню продуктивність. За богарних умов врожайність зернових культур у середньому 1,9 - 2,2 тонни з гектара, кормових – 20 - 25 зеленої маси з гектара. А при правильному і регулярному зрошенні врожайність вирощуваних культур подвоюється. Ефект очевидний.
З другого боку, сучасна геологічна обстановка півдня України формувалася в умовах арідного (сухого) клімату, що генетично зумовило тут утворення грунтів з крихкою структурою. На думку грунтознавців, зрошення для цього регіону може викликати підтоплення території, зміну стану, властивостей грунтів. Ільфітрація (просочування) зрошуваної води в обсязі річної норми опадів при зрошенні перевищує критичний поріг їх сталості, призводить до погіршення теплофізичних властивостей.
Зрошення у зерносіючих районах, і не тільки на півдні України, стикнулося із засолюванням грунтів від солоних грунтових вод, що піднялися. Почала з’являтися небезпечна лужність, солонцюватість. Сталося погіршення структури грунтів, постраждали їхні водопроникність і повітряний режим. У деяких чорноземів на суглинистих породах почали розвиватися брилуватість, злитість орного горизонту. Вдаючись до зрошення, ми змінюємо дуже важливий з чинників – клімат грунту. Наші чорноземи, більше, ніж інші грунти, неприпустимо і переполивати, і пересушувати, щоб їх не зіпсувати. Брак попереднього досвіду залишив у цьому відношенні чорнозем незахищеним. У цьому причина несприятливих наслідків його зрошення.
Питання про зрошення чорнозему ще не вирішено наукою. І якщо вже ухвалюється рішення на полив без серйозних досліджень, то, очевидно, зрошувати чорноземи потрібно лише якісною за сольовим складом водою, давати її лише тоді, коли потрібно, і стільки, скільки потрібно, а для цього доведеться за допомогою приладів «запитувати» сам чорнозем.
Учені свято вірять, що народу відомі їхні праці, прогнози, рекомендації, що вони впроваджуються і мають ефект. І не лише учені. Кладовища країни сповнені могилами розумних людей, які теж колись вірили, що світ без них не встоїть.
Насправді люди навчаються і навчалися переважно на віковому гіркому досвіді, як потрібно жити у мирі з природою, як користуватися землею і берегти її. От і недавня екологічна катастрофа на каналі Дунай – Дністер, коли великі поля в результаті зрошення їх водою із Сасикського лиману були виведені з ладу, тому підтвердженння.
Масштабне зрошення південних чорноземів на фоні кліматичних інверсій, що набирають силу і швидкість, може незабаром стати першочерговим завданням. З економічних причин ми не готові до його розв’язання, до того ж приватна власність на землю буде нездоланною перешкодою на шляху цього проекту.
Щодо захисного лісорозведення у степу, то у землеробів немає жодних підстав для розчарування, хоча частина учених не вважає його панацеєю від посухи і неврожаїв. На їхню думку, ліс у степу може лише зменшити лихо, але він не здатний гарантувати хоча б середній врожай. Для вирощування та збереження лісосмуг і захисних лісонасаджень потрібні чималі капіталовкладення і десятки років, а посухи можуть повторюватися майже через кожні два-три роки.
Свого часу не вдалося повсюдно створити завершені системи лісозахисних насаджень, а у найближчому майбутньому – це утопія.
Більшість же учених агрономів, грунтознавців і лісомеліораторів схиляються до того, що робота у цьому напрямі важлива для майбутнього країни і належить до завдань, які можна розв’язати.
Найбільш реальним, дешевим і важливим, як у минулому, так і у сьогоденні, чинником утримання на належному рівні аграрного виробництва і гарантії врожайності основних сільськогосподарських культур є сорт і насіння.
Селекційний конвейєр, що працює в Україні, дозволяє вдосконалювати набір сортів і гібридів зернових, зернобобових, круп’яних, олійних, кормових культур на мільйонах гектарів, підвищувати стабільність і якість продукції.
На дослідних станціях, в навчальних господарствах, на сортоділянках учені-селекціонери досконало знають грунти своїх полів, враховують рельєф місцевості, якість грунтів, їхні потреби у добривах, запаси вологи, проводять спостереження за станом грунтів, потребами рослин. На дослідних полях ретельно спостерігаються і своєчасно коригуються сівозміни, використовують високоякісне насіння, знищують бур’яни, збирають врожай без втрат.
За умов же великого виробництва різниця у кінцевих результатах така, якби роботою займалися зрячі і сліпі; люди, озброєні знаннями, і ті, які байдужі навіть до досвіду предків.
На дворі ХХІ століття, у розпалі науково-технічна революція. За колишніх історичних часів глибокі перетворення розтягувалися на багато поколінь, нині вони ніби стислися у часі. От чому наслідки людської діяльності, які раніше, мали характер віддалених і побічних, зараз все більше перетворюються у прямі і безпоспосередні, часто переходять у незворотний стихійний процес.
Станіслав ХИЖНЯК, провідний агроном-грунтознавець відділу насінництва Одеського селекційно-генетичного інституту
